Стомлені тата руки
В тріщинах й мозолях.
Певно не від науки,
Інший життя їх шлях.
Вони не брали шовку,
Бо шовк чіплявся рук,
Молот ковальський ловко,
В кузні виводив звук.
Та коли брав на руки
Сина, як був малим,
То відбивались звуки
В серці його святім.
Руки його ніколи
Не причиняли біль.
Він проводжав до школи,
Взимку у заметіль.
Стомлені тата руки
В тріщинах й мозолях.
Певно не від науки,
Інший життя їх шлях.
Цілую татові руки!
Такою синівською любов"ю пронизаний ваш твір, що викликає теплий щем у серці Згадала, як в страшні снігопади тато носив мене в школу на руках, загорнуту в теплу хустку
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це нарис про Святу землю, який мені вже недоступний. Та причина не в ньому. Думаю, це через мою громадянську лірику. На моїй сторінці «Керування віршами» у мене червоний хрест і напис: «Не публікувати» (не вірш, а мене!)
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00