Заперло подих. Ця злість - стихія!
Роздерти б груди і вийнять рану...
В пісок знов скелю! Невільна дія -
І світ виводить Велет із ладу.
Дотично серцю уламок мрії.
Нестримно люто кидає камінь!
Убивчо розпач на Силу діє...
Безпечно в плечі уп"ється промінь
Й дістане душу - зігріє сонцем.
Мій Богатире, не стримуйсь, прошу!
Коли стрибає знов радість зайцем,
ти землю в ласці безмірній втопиш.
В обіймах здушиш верхівки лісу.
Ступнею хлюпнеш озерце звільна...
Мій Велет, хмару бундючну грізну
Цілунком зіб"єш в солодку піну.
Та заздро стане богам могутнім...
Лелете, дух твій зостане в горах -
в незрушну скелю закують сутнє...
Велике серце в карпатських долах...
Карпатські гори - кам'яні велетні, які відпочивають, а Лелет то блискавками жбурляється, то каменепад здіймає, мовляв ....я один із вас, моє серце між вами - така картинка
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сімочко, ти як завжди в яблучко! Відчула по моїх путаних закарлючках
... є легенда про Лелетів (гірських велетнів) - перші жителі гір, дуже могутні, грайливі й бешкетні. Їх погубила сила почуттів, бо все що відчували було подібно стихіям: гнів, радість, сум - гроза, пекуче сонце, проливні дощі. Своїми емоціями вони шкодили землі і боги вирішили винищити Лелетів. Перетворили їх у скелі - тепер відпочивають
Рада що вчиталась, Іриночко