Чимало днів, а схожі, як один, І в них нема ні схилів, ні вершин. Життя іде, насичено-пусте: Стається щось, але не те, не те… Все має сенс, та як його знайти, Коли єдиний співрозмовник – ти? Сидиш в юрбі, але на самоті, Довкола люди, а не ті, не ті.. Лягає осад глибоко в душі, Хоч наче є якісь товариші, Які у шторм латають твій каркас, Втішаючи: «Іще не час, не час»… І ти покірно йдеш у зал чекань Із багажем надій і запитань. А в жменях - повно чорної золи… Якщо не зараз, то коли, коли?.. © Любов Козир, 2016 _________________ Фото - © Давид Д
ID: 655084 Рубрика: Поезія, Філософська лірика дата надходження: 27.03.2016 20:45:18 © дата внесення змiн: 27.03.2016 20:45:18 автор: Любовь Козырь
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie