Мокрий асфальт і на ньому палаюче листя.
Вітер у даль перехожих по площі жене.
Знову ця осінь. І я повертаюсь у місто -
Місто, яке не відпустить ніколи мене.
Ти подивись навкруги й не кажи, що не бачив.
Слухай цей дощ за вікном й не кажи, що не чув.
Це місто наших з тобою шалених побачень.
Ти пам’ятаєш його, чи вже вкотре забув?
Місяць на небі - і то був єдиний наш свідок.
Сірі будинки як скель нездоланних стіна.
Так, та здається це літо було, все ще літо...
Потім вже осінь, а далі – безкрайня зима.
Як я тоді не змогла зупинитися вчасно?
Не перетнути межу. І нема вороття.
Воля моя до життя лише дивом не згасла.
Листя зелене вчорашнє - сьогодні сміття.
Що це зі мною? Думки переплутались тісно.
Холод на дворі не стримує збуджену кров.
Це ж я збиралась писати про осінь і місто…
Осінь і місто…. А знову пишу про любов.
21.03.2016
