(Притча про щастя)
Дівчатам юнаки пропонували
Супутницями у житті їх стати.
На роздуми часу вони немали –
Прийшла пора в дорогу вирушати.
Один лиш серце запропонував,
В яке могла одна з них увійти.
«Яка із вас погодиться» - спитав -
«Зі мною разом шлях важкий пройти?»
В палац величний інший запросив,
Де мали в розкоші обоє проживати.
Одну з них радістю життя він спокусив,
Недовго думала, наважилась сказати:
«Такі ви дивні всі мандрівники –
Для мене в серці буде тіснувато.
Воно в долоні вміститься руки…
Палацу простір хочу я обрати!»
Юнак, що їй палац пропонував,
До неї вирішив одразу підійти.
«Твоя краса» - він радісно сказав -
«Мого палацу гідна пишноти!»
Недовго у палаці радість була,
Бо дівчина його не покидала.
У клітці золотій себе відчула –
Як пташка, у неволі сумувала.
Усе її давило і гнітило,
А за вікном простори неозорі.
Там сонечко так радісно світило,
Вночі сіяли в небі ясні зорі.
Так щастя дівчина свого і не відчула –
Печаль поволі серце огортала…
Красива пташка назавжди заснула
У клітці, що сама собі обрала…
А інша протягнула руку тому,
Хто міг лиш серце запропонувати:
«Найбільше затишку у світі всьому
Лиш серце може нам подарувати» -
Сказала і відправилась в дорогу
З ким щастя розділити побажала.
Життєвий шлях постійно йшов угору,
Але любов їм сили додавала.
Ніколи щастя відчуття не покидало,
Не було тісно їй у серденьку малому.
Бо від любові більшим лиш ставало –
І місце там знаходилось усьому.
Коли удвох дістались до вершини,
Відчули, як Любов їх обіймає.
Тоді до щастя лиш дійде людина,
Як через серце шлях цей пролягає…
16.03.2016
