Сімейний архів
Перебираючи старі документи своїх рідних, які вже давно спілкуються зі мною тільки у снах, знайшла пожовклий від часу папірець. Такий маленький що навіть умістився на долоні. Виданий на ім’я моєї бабусі Ганни Григорівни і мого батька Івана Івановича. В якому дозволялося даним особам переїхати на постійне місце проживання в Калінінградську область « для воссоединения семьи». В невеличкому містечку , яке звільнили радянські війська проживав мій дядько , брат мого батька. Якого закинула , ще підлітком , так далеко від рідного дому війна.
У бабусі було два сини Костянтин і Іван. Разом вони зустріли війну. Німці увійшли у місто якраз на Покрову, саме цього дня Іванові виповнилося 15 років. Мій батько ніколи не святкував свій день народження, мабуть , саме через цей збіг радості і вселюдської трагедії. З приходом «нової влади» у місті почалися облави. Молодь насильно забирали до « великої Германії» .Матері ,випробували різні засоби, щоб якось уберегти своїх дітей від « німецького раю». Бабуся, почувши від своєї знайомої « рецепт» зілля, від якого, говорили такі ж налякані горем матері, на деякий час людина стає неадекватною, довго вагалася перш ніж випробувати його на своїх дітях. Але страх назавжди втратити своїх дорогих хлопців – красенів і розбишак у цьому проклятім
« німецькім раї»- зробив своє. Поїла мати своїх синів, звареним своїми руками зіллям плачучи і проклинаючи оту страшну трагедії народів великої імперії , і всіх тих, хто її розв’язав. Цілу ніч простояла навколішках перед іконою Матері Божої, вимолюючи для своїх дітей захисту , і вимолила..., та тільки для одного Івана. Костянтина те зілля не взяло , і заламуючи руки, бігла мати за вантажівкою в якій її син, її кровинка простував до « арійського раю».
Закінчилась війна, Костянтин одружився, на українській дівчині із Слобожанщини, майже землячці, з якою познайомився на невільницькому німецькому заводі. І молода сім*я , маючи вже первістка , залишилась жити на чужині. Одержали велику простору квартиру , в якій колись проживали представники « чистої раси» .
Бабуся і батько так і не наважилися покинути свій рідний край. Але «воссоединение» таки відбулося, воно відбувалося кожного року влітку ,коли сім’ї братів , як в рукавичці, гостювали у маленькій, покошеній роками і війною, материнській хатинці. А мати була щаслива і кожного ранку запалювала лампадку біля ікони Матері Божої.
ID:
651876
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.03.2016 22:06:02
© дата внесення змiн: 16.03.2016 21:21:32
автор: Тетяна Акименко
Вкажіть причину вашої скарги
|
