Давно так мала спокій у душі,
Свята минули з сумом і тривогою…
І все сумніші пишуться вірші,
Вкраїна йде тернистою дорогою.
Щодня в нас біль, криваві рани, смерть.
Солдати гинуть в нас і мирні люди.
Наповнилася чаша болю вщент.
А в Україну найманці – приблуди
Все лізуть й лізуть - сіють нам біду.
Навчилась я ненависті і злості!
Я люто ненавиджу ту орду,
Що з зброєю прийшла до нас у «гості».
Кривавий недоумок, що в Кремлі,
Приніс моїй країні жах і горе!
Новітній фюрер «руської» землі,
Всміхаючись пролив крові вже море.
В Чечні, Молдові, Грузії воно
Криваву бійню стерво розв'язало!
З імперськими замашками давно,
Людей, що вміють думати дістало!
Ця мавпа із гранатою в руках,
Сама ж на ній дасть Боже підірветься.
Бо все посіяне – біда, і сльози й жах,
Все окупанту бумерангом повернеться!
Я знаю точно – перемогою для нас,
Війна скінчиться – так і буде вірю!
Настане знову миру, щастя час!
Прийде кінець безславний скоро звіру!