Хотів він гроші запропонувати,
Та дівчина відмовилась одразу.
«А як ти сам?» - наважилась спитати.
«Все безнадійно – у легенях метастази…
Я дуже хочу, щоби Юля жила далі.
Її я більше ніж себе жалію,
У мене були і гастролі, і медалі.
У неї – тільки й радості, що мрії…»
Та дівчина поглянула так щиро,
А потім несподівано сказала:
«Я думала, що тільки я щаслива.
Та бачу, Юля щастя теж пізнала…»
На завтра він вже маму попросив,
Щоб ліки ці вона йому дістала.
Роман про Юлю їй не говорив.
І дівчина нічого теж не знала.
А потім з ним професор розмовляв,
Бо заввідділенням йому розповіла:
«Я знаю, ти для Юлі замовляв.
А мама розчарована пішла…
Вона у лікаря наважилась спитати
Чи справді ліки ці допомагають.
А та їй правду мусіла сказати –
Вони безпліддя в хлопців викликають…»
Роман такого повороту не чекав.
На маму вже надії було мало.
А ліків, що у дівчини дістав,
Лиш на частину курсу вистачало.
Професор обіцяв в колег спитати,
Та хлопець вирішив у нього попросити:
«Ви не могли б батькам моїм сказати,
Що корисно мене додому відпустити?
Всього на тиждень. Я знайомих маю
Серед артистів, які їздять на гастролі.
Хто їде за кордон у них спитаю –
Вони теж люди – допоможуть в горі…
