Відповідь від Ліни прийшла не одразу. В якийсь момент Макс пошкодував, шо відправив повідомлення цій дівчині. Можливо вона й не пам’ятає його і зараз дивується читаючи його текст. А може вона пам’ятає і читає його вголос для свої подруг, а ті сміються з його наївності. Чи може в неї і взагалі є хлопець, і він прочитав повідомлення першим… З кожною здогадкою Макс все більше жалкував про те, що написав Ліні. З цими думками він ліг спати. Зранку, перш ніж відкрити очі, Макс потягнувся за телефоном, щоб перевірити чи прийшла відповідь від Ліни. На його розчаруванні відповіді не було. «Ну і хрін з тобою» подумав Макс й відкинув телефон вбік. Дивні відчуття переповнювали його. Він розумів, що особливо нічого не відбулося, що б могло змусити його так почуватись. Та все ж він почувався, ніби в нього забрали улюблену іграшку. В ньому наростала образа, якої він давно не відчував. І це дратувало його ще більше. Чого б йому ображатись на дівчину, яку він бачив від сили два рази. Чого б йому ображатись на дівчину, яка, по суті, не є його дівчиною. –«Що ж», мовив вголос Макс, «треба просто забути це все і рухатись далі». З цими словами він встав з ліжка й пішов в душ. Прохолодна вода освіжила від сну й дурних думок. Він швидко витерся й вийшов в кухню. Там заварив кави й швидко насмажив тоненьких млинців. Через невеликий проміжок часу на столі вже стояла кава, миска з млинцями й баночка абрикосового джему. – «Непогано» - подумав Макс дивлячись на свій сніданок. Поснідавши він швидко одягся й викликав таксі. Прохолодний душ й смачний сніданок стерли з пам’яті всі ранкові образи. Їдучи на роботу Макс дивився у вікно машини й милувався ранковим сонцем. Вперше за ранок на його обличчі з’явилась посмішка. Він розглядав дерева, кущі, людей, що поспішали кудись, інші проїжджаючі машини. Як тільки погляд його знову перевівся в небо Макс відчув вібрацію в кишеню джинсів. Він дістав телефон й побачив, що прийшло повідомлення. –«Що за лайно. Кому я треба о такій порі…» Відкривши повідомлення Макс здивувався. Писала Ліна. Писала, що не могла відповісти вчасно оскільки була зайнята. «Та пішла ти» - сказав вголос Макс й видалив повідомлення. – «Що, дівчина?» - почув Макс від таксиста. – «Так, дівчина». «З дівчатами не легко» - продовжував таксист, та Макс його вже не слухав. Ранкова образа нахлинула з новою силою. І все нащо спромігся Макс в той момент, це відправити нове повідомлення з текстом: «Вибач, що написав вчора. Не хочу відволікати тебе від важливих справ. Більше турбувати не буду». «Так простіше, - думав Макс, - краще зараз все закінчити, поки ще нічого не почалось, аніж щоразу забивати собі голову всяким брудом й негативом. Навіщо мені ці стосунки. Я й так непогано живу».
