Я – вода. Чиста, прозора, солона вода. Ти нею дико бажаєш напитися, прилинути малиновими вустами й на повні легені вдихнути повітря, а сам захлинаєшся, пітнієш та заграєшся у асфіксію. Знаєш, не пірнай у мене, там холодно й порожньо. Темрява, наче мереживна сітка, обіймає тебе й затягує на самісіньке дно, де, наче примхливий гурман, ласуватиме тільки серцем. Вода роз’їсть твої повіки, скуйовдить волосся, а тіло ламатиме від болю. Я – не Смерть, я – фантом природи.
Я – вода. Я ховаю у собі затонулі кораблі зі скарбами. Я граю на рифах арію для дезорієнтованих моряків. Я дражнюся із чайками, заграю до дельфінів, купаю у ласках морський прибій. Я малюю по дні гірчичним піском, шикую акул на полювання, ворогую із самотністю. Я – магістр поезії, що надихає розчарованих буттям хмільних мужиків. Я гравець у символізм, абстрактна жриця стихії, безкінечний тунель без світла. Я – мантра життя, вічно спустошена істота, яка одержимо вирощує у собі ідею, як привчити тебе взаємно кохати. Не пірнай у мене, наші лінії не дотичні: я – вода, яка парується із землею, ти – вогонь, якого неодмінно задушить вітер…
Мені хочеться писати вірші на ваші тексти...
