21. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Катастрофа.2.
11.02.2016* 14:50
Я підійшов до книжок, витягнув потрібну, прочитав потрібну сторінку про викиди в разі аварії на атомній електростанції і сказав дружині: "Справи кепські. Вам треба їхати з Києва."
"А ти?"
"Я працюю, ти ще в декреті. То мені подзвонити Борису?"
"Ні. Я хочу поїхати до Микитівки. Там брат мого батька живе, мій дядя. І ще є родичі. Я там давно не бувала. Ти же знаєш, що мій батько з Донбасу. Я народилася в Макіївці."
"Можеш подзвонити їм? Вони погодяться?"
"Подзвоню!"
А я поїхав до братів. Попереджати.
Субота. Всі дома.
Середній брат і його дружина працювали разом на військовому заводі. Коли я приїхав до них, то вони, як і всі кияни, вже знали, що щось трапилося в Чорнобилі. Якась аварія. Нічого серйозного.
"У нас воєнний завод. Якби щось серйозне трапилося би, то нас піднімали би по тривозі. А так - нічого. І взагалі - звідки ти знаєш що це щось серйозне? От у понеділок вийдемо на працю, то приходь до нас після роботи, ми тобі розкажемо новини" - сказав середній брат.
Молодший брат навіть слухати не став - назвав панікером і вист за двері: "Тут у нас творчий процес, а ти зі своєю дурницею!" Одним словом - художник.
В понеділок, 28.04.1986, зранку, на своїй роботі я розказав те, що знав і почалося: мене обзивали провокатором, панікером, ворогом - адже що взяти з того, кого виключили із партії!
У вівторок, рано вранці, 29.04.1986, я поїхав в Центральні залізничні каси на бульварі Шевченка і в своїй касі ветеранів війни спокійно взяв квиток дружині на 2 травня. Я міг би взяти і на 1 травня, але подруга моєї дружини та в минулому моя дипломниця народилася 1 травня і вона ще тиждень назад запросила нас на святкування цієї події, здається їй сповнялося 25 років, на шашлики в лісі Пущі Водиці. В операційних залах залізничних кас людей було мало, у касу ветеранів війни я був другим і за мною ніхто чергу не займав.
З кас поїхав на роботу і сказав, що взяв квитки і що дружина із сином їдуть із Києва. Боже, що тут почалося! Мій начальник у ввічливій формі попросив мене не розповсюджувати панічні думки (як ні як, а інтелігент!), а підполковник у відставці, який довгий час працював заступником директора інституту по господарству, а потім, коли підійшов надпенсійний вік, був спущений до нас у відділ "парашутистом", активний партієць та патріот, почав волати, що мене необхідно викликати на розгляд громадськості, бо такі як я....
Одним словом - звична ситуація в усіх установах тоді.
Після роботи я знову зробив вояж по братам.
Середній брат сказав, що на їх п/я 24 все спокійно, були збори по виробничим ділянкам, що дійсно в Чорнобилі є аварія, але нічого страшного немає. Молодший брат навіть розмовляти не став, а його дружина сказала мені: "Вітінька! Все вирішує Коленька!"
У середу, 30 квітня, я до молодшого після роботи не заїжджав, заїхав тільки до середнього, але тепер я почув, що дійсно все нормально, що у них на всяк випадок розст апарати Гейгера по ділянкам заводу і показники в нормі.
Все.
Більше я їх не турбував. Значно пізніше дружина середнього брата скажіть мені: "Віктор! Ти не переконав нас! А повинен був переконати!"
Скільки разів я потім буду чути цю сакраментальну фразу від різних людей по різним причинам!
Перше травня ми гарно зустріли в лісі - вогнище, мила компанія, шашлики, вино та навіть співи. Дощик, перший злегка радіоактивний дощик, що окропив в той день Київ, нас не застав в лісі, ми були дома, бо з малою дитиною, а Бажену було півтора роки, особливо не погуляєш. Є фотокартка, на якій я тримаю сина на руках в той день в тому місці.
Другого травня я посадив дружину та сина в поїзд на Донбас. Вагон був навпіл пустий. В їх купе їхала жінка з двома дітьми із Прип'яті і вона почала розказувати як їх евакували. Слухаючи її, дружина з вдячністю дивилася на мене.
А 3.05.1986 року в Києві грянула паніка. Черга до залізничних кас була довжиною аж до метро "Університет". На роботі всі дивилися на мене як на людину, яка нібито щось у них вкрала. Наш праведник від Компартії мовчав. А через п'ять днів я почув, що він матюкається, бо не зміг пробитися до військової каси, щоб взяти квиток для своїх онуків.
Та мені вже було не до них, бо з усіх областей почали звозити планшети на конкурс. Я окопався в Актовому залі - з двома помічниками перевіряв оформлення, виправляли помилки, лаявся з авторами та представниками і додому приїздив виснажений і все думав про то, як там моєму сину та його матері в Микитівці.
Тоді мене вразили львів'яни.
Районний архітектор - молодий чоловік років під 30 та дві гарні панянки такого ж віку, його помічниці, приїхали із Львова до Києва на джипі. Окрім планшетів з ілюстраціями села, яке виставлялося на конкурс з цього району, їх машина була навантажена хлібом в спеціальній упаковці, головками сиру та м'ясними виробами в упаковках та банках, сухими ковбасами, каністрами з пальним та водою, ящиками з горілкою. Вони пили та їли все своє. Навіть мали спеціальну кавоварку!
Перше, що вони зробили, так вручили мені - "Ви ж керівник всього цього, пане!" - 10 пляшечок горілки "Столичної" по 100г, які тоді часто вішали на ялинки на Новий рік (зовсім нещодавно остання з них, пуста, кудись ділась у мене), потім попросили швидко продивитися їх матеріал, зробити зауваження. Зауважень було багато. То вони працювали як прокляті дві доби, навіть ночували хтось в джипі, а хтось в Актовому залі, все швидко зробили і поїхали додому. Але пиячили знатно.
Тоді багато хто почав пиячити, бо пішов поголос, що горілка знімає радіацію.
Врізався в пам'ять кумедний випадок.
В найближчу суботу десь біля 9:00 я вирішив купити собі пару літрів пива. Спустився на перший поверх, вийшов з парадного і пішов вздовж будинку до магазину, який був в кінці будинку. Раптом я почув несамовитий крик звідкись зверху: "Мужик! Мужик!"
Мимоволі оглянувся - окрім мене біля будинку нікого не було.
Невже мені кричать?
Підняв голову.
З 14 поверху якийсь чолов'яга перехилився через огорожу лоджії і побачивши, що я дивлюсь на нього, закричав: "Каберне бери! Каберне!"
ID:
643035
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.02.2016 16:27:12
© дата внесення змiн: 25.06.2016 19:55:37
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
