Так швидко пропливає час,
все хочемо,чогось здобути.
Забуваємо про тих хто біля нас,
дощами з неба човна́ не звернути.
Забуваєм про сімейний круг,
що все дитинство наше зігрівав.
Не бачимо хто наш справжній друг,
не вірим тим хто нас покохав.
Частіше десь всі спішимо,
а це життя,нам лабіринт будує.́́́́́
Ми всюди,лиш не до близьких біжимо,́́
і потім совість в самоті мордує.
́́́́
Все менше радість нам життя малює,
все більше приручило нас страждати.́́́́́́́́
І твою сутність,просто вітер здує,
і рідним буде по частинках роздавати.
Ми стали злими,від зрад,надій і болю,
телефон постійно став мовчати.
І де пропали наші зорі,
до яких у дитинстві мріяли дістати.́́
І в фотографіях минулих літ,
будем за сміхом близьких спостерігати.
Пригорнемо їх до серця ближче всіх,
але на ́жаль не зможем більше обійняти.́
