«…автор, що служить поезії, а не собі,
мусить писати бездоганно формально, –
а зміст який-небудь сам знайдеться…»
(zang)
«це – я,
мов гороши́на, що розпухла у канаві, –
о всій формально-трафаретній его-славі,
марксистсько-ленінській, лукавій –
поезія – це я…
поезія – наложниця моя»
недолік, по́милка і хиба –
огрі́хи-о́гріхи:
поезія – приватизований гарем хіба:
наложниця – прислужниці і євнухи…
роздуті формалісти-фахівці –
кати і самозвані судді:
їм все одно –
чи оцет, чи вино - усе одно,
аби у «правильно» злекаленій посуді…
огрі́хи-о́гріхи:
«…не наливають молоде вино
в старі міхи́…»
ні… не служу
наложниці-поезії -
лекалам закалькованим її,
бо жодним не служу царям-емірам,
нарцисам-задрапованим-вампірам,
загальновизнаним нав`язливим кумирам –
собі служу…
наскільки можу
відчути і знайти
у храмі серця власного
мого́ –
присутність Божу
***
форма без суті –
колосок бе(з з)ерна,
бе(з з)ародка – насінина…
зірка без Світла –
вогонь без Тепла…
без Бога у серці – ігво-людина
08.02.2016
(так, забулося головне на цій сторінці: відлуння голосу вашої душі, особливого голосу, неповторного).
вас почуєш серед великого многолосся
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам колись розкажу, як суперграмотні літредактори, на кшталт пана занга редагували мої вірші у літ.виданнях за радянської доби - тепер я вже розумію, як їм вдавалося правками позбавляти ті вірші смислу... вони не заморочували собі голови змістом - так і виходило, врешті я відмовилася від будь-яких публікацій у літературній періодиці... та то таке - діла давно минулі...
ще раз дякую Вам...
певно, маю великий гнів ваш викликати - і викличу, що стану на захист "человека в футляре". але ж на будь-якому суді - має бути адвокат. інакше це судилище.
я сам з ним на прю ставав, і не міг збагнути його парадоксів, як і осягнути його розуму: чужа душа - темінь велика, інколи - непрохідна.
але таки в суті своїй, по тих причіпках і по "указующему персту" бачив: людині болить і за мову, і за неповагу до саме поезії як такої, і за елементарне невігластво і неповагу до слоова як прояви отої душі, на сторожі якої ви, пані Валю, так ревно стаєте, і за багато інших речей.
адже ви не ляжете під ніж хірурга, який і ніде не вчився, і ні разу не тримав скальпеля в руках?
не будете ви і в ресторані їсти-пити з рук повара, що виходить з вбиральні і рук не миє.
а що поезія? чоиу в дім її мають входити з нечистими помислами? брудгими душами? з невмілими устами і кричати про свою чи то унікальність, чи то таке розуміння мови, чи навіть виставлячи хамство як новий поетичний прийом?
ні, от для того, щоб у лісі водилося тільки здорове стадо оленів, чи кіз, чи зайців - і потрібен вовк у лісі (я людина з превеликих лісів).
певно і те, що манера вести розмову у пана занга - я довго стукався у його двері лобом, щоб взнати ім"я його, та марно - манери не з вишуканих, але меж не переходив, таки має рацію в то, що ліс має бути лісом, плід - плодом, гній - гонєм, а поезія - чимось високим і досконалим. бо вона - то змога душі, дару небес, з земним розмоляти і мова в ній, стиль, форма - не остання річ. як, визнаю, і все інше.
ваш покірний читач і друг -
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви - мудрий чоловік... і Ви бачите, що тут не наїзд на "вовка" у цьому рожевому лісі... але - форма як ціль і мета, а зміст - "який небудь і сам знайдеться", та й "поет МУСИТЬ" - нічого не нагадує Вам ця "вовча філософія"? мені нагадує - совок... я зовсім не проти того, щоб люди писали грамотно і знали (любили, відчували) мову (не тільки нашу, але й будь-яку - хто якою володіє) - але я проти непрошеного "пастушества", контролю, бо творчість має етапи і закони розвитку і один із основних, якщо не "найосновніший" - внутрішня свобода (яка, звичайно ж, однозначно передбачає відповідальність - перед собою і Богом насамперед, і перед іншими, бо "слово - свЯто"- святість має слово тобто). Це дуже велика і багатоскладова тема, не думаю, що у відповіді моїй зможу її випрозорити, тому - я шаную Вашу позицію і сподіваюся на взаємність. У поетів і у поезії стільки ж доріг і стежок, скільки їх є у шляху до Бога, і всі вони індивідуальні. Важить, куди людина спрямована у русі її, а якою стежкою йде - прямою і рівненькою, багатьма до того протоптаною, чи своєю, плутаючись у високих травах некошених і густими лісами - то вже право її вибору... аби лиш до Бога... до Світла... так наразі... вдячна Вам за інтерес до публікацій моїх
Ого! Але користі (поживи духовної) більше буде від цього вірша, думаю, іншим, а вже точно не тому, про кого йдеться. І все-таки правда: що нас не вбиває - те робить сильнішими.
Вітаю, пані Валю, з перемогою!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
…Когда мы вмешиваемся со своими "озарениями", оценками, галлюцинациями и советами, непрошеной помощью - это не помощь, это инвалидизация. Это лишение человека сил, его опыта и обретений. Это посыл человеку любого возраста - ты мал и слаб, и без меня не справишься. И это подкуп и попытка доказать себе самому свою значимость. Попытка быть или остаться в роли «начальника». -
це думка психолога - про непрошену всіляку допомогу-поради...
що ж до перемоги - то її нема... я не перемогла - навпаки: мене втягнули у отакі вібрації... це моя поразка... але - поки що немає візитів і поучань...хоча проти можливості порадитися я нічого й не маю, але це повинно бути взаємно-приємним процесом, а не нав"язуваним...