Танок цей сріблястий Кружляє… -
Спинися - молю!…
Цілункам холодним твоїм
я коритися мушу…
Гостя
Сріблястість, мов ранок,
стрічає земля…
Спинися,
молю я,
стихіє!
А то – захлинуся в конвульсіях я
від того,
що в серці
жеврі́є.
Сріблястість
довкола...
Усе холодить
і віти квітчає у бісер,
гаптує пухнасту постіль
не на мить,
мурує палаци у лісі.
Мете і
хурделить
холодна зима,
чуття ж мої кутає в ніжність –
й мене на цім світі вже, певно, нема:
неволить,
в полон бере
сніжність.
Холоне в душі моїй поділ клітин,
звело вже від холоду зуби…
Бреду у бархани, спираюсь на тин –
зима вже
доводить
до згуби…
…Та що за халепа?
Пірнаю в буття!
І чим холодніше, тим глибше.
Ще буде й у мене різдвяна кутя,
надіюсь,
не тільки,
не лише!
О, де вже той холод?..
Лиш поклику гук:
пірнаю
срібляно...
під ковдру.
...І в лісі десь
тріснув
знеможений сук,
і впав затрухля́вілий стовбур...
…А високо в небі, як завше, веснить
І сріблом
сріблить
срібні душі...
О, Боже, спини
оту срібність
на мить,
Весну ж бо ми любимо дуже!
12.12. 2014
А в серці у вашому й справді веснить,
Хоч сріблом поблискують скроні.
Для вас я спиню оту весну на мить -
І міцно затисну в долоні...
Я зачарована вашим віршем...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це Ви, мабуть, ще із спогадів писали про таку засніжену зиму? Бо уже давненько не пригадую пристойної зими. Це вже скоро буде казка для нас.
Але в роботі Ви подарили мить справжньої зими. Чудово
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я Вашим... Баченням і видивом! 
Дякую,.. Все в минулому... 
