Життя зів’ється вмить, й знов може стане світло,
І може лиш тоді світ покорить краса.
І полетять слова мов ангели над світом,
І пісня зазвучить у наших голосах.
І може лиш тоді, якщо в житті все вдасться,
Пізнавши до кінця який прекрасний світ.
Замислена душа притихнувши від щастя,
Мов птиця позір кине востаннє у політ.
І може для душі в той час настане свято,
Не буде більше страху, не буде сум’яття.
Лиш буде та любов, нічим не розіп’ята,
Що йшла із нами поряд через усе життя.
А вже коли свіча згорить до тла, до решти,
Озветься ще душа в свою останню мить.
Покличе ту любов, тихенько скаже де ж ти,
І наче світлий промінь у небо відлетить.
2016 р.
Гарно дякую Ганно 
