(або вічна тема)
Коли говорять про потребу у коханні,
якщо водою спрагу вже не втамувати –
скоріш за все фальшиві будуть ті зізнання
і чистих почуттів там годі вже чекати…
Коли Любов приходить – просто люблять,
людей, тварин і навіть цілий світ!
А спрагу до кохання ті голублять,
хто лиш збирає папороті цвіт.
Любов нас застигає випадково,
як скарб який, немов дарунок долі…
І кожен порух, кожне світле слово
здається квіткою тобі у чистім полі.
Лунає щебетом пташок у синім небі,
пливе хмаринкою за сонцем в вишині.
І розумієш, що й не жив без тебе,
а просто існував у тишині.
Уже не ходиш, як чвалав учора,
а ніби вітром линеш над землею.
Куди й поділося утрат безмежне горе,
кортить ділитись радістю своєю!
То почуття святе, як промінь на світанні,
про брак Любові скиглити не діло.
Коли я чую зойк – потреба є в коханні,
упевнений, що то говорить тіло…
Якщо кричить хтось про потребу у коханні,
то так і знайте – просто засвербіло!
22.01.2016
Візьму у обране, дякую!
