Із тисяч слів, мені одне потрібно,
Воно сіяє, оживає в тьмі,
Беріть слова, які кому принадно,
Лиш це одне дозвольте взять мені!
Без нього я глуха й німа, холодна,
Пташок не чую,зникла десь весна,
Застигли кроки , бо кругом безодня,
Стою й чекаю завтрішнього дня...
Як тільки сонце випливе на небо ,
Я променів у жмені наловлю,
Один із них візьму , а в нім для себе ,
Заховану містерію-“ЛЮБЛЮ” !
Усе кругом озветься стоголосо,
І знов вернеться пісня іздаля ,
Злоба розтане, а добро покосом
Любов простелить,оживе земля!
Ой не дає,Наталю, спокою Вам мій коментар!?.
І замість того, щоб сказати спасибі, що Ваші слова надихнули мене ще на один нюанс бачення істини в творчості (а грані істини не мають меж), Ви кинулись критикувати цих чотири рядочки. Ви три рази міняли текст своєї відповіді (В мене три повідомлення). І ритм не той, і помилки теж, і взагалі недосконало... Я прочитав більшу половину Вашої творчості і побачив ту люту ненависть до критиків (декілька Ваших віршів про критиків). Але ж я не збирався критикувати Вас ( хоча в поезії святих не буває). Один Ваш вірш підкоректував, але Вам не повідомив (він залишився в мене в архіві). Але тепер вже жалію,Що зайшов на Вашу сторінку, подумав, що зріла людина і може бути цікавим співрозмовником. Але бачу, що помилявся... Бо Ви не зуміли зайти на мою сторінку і висловити що-небуть про мою творчість. Бо немає мабуть в Вас конструктивного погляду на поезію. Крім, як прекрасно, , Гарно, чудово,.. других слів в Вас немає... Цого ж Ви напевне хочете і в свій адрес, а не конструктивної розмови на рахунок творчості. Тому ще раз прошу пробачення, що зайшов на Вашу сторінку...
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00