(Після зустрічі з пам’ятником Данилу Галицькому у Львові)
Данило Галицький – шляхетний мудрий князь.
На здибленім коні, мов Бог, піднявсь,
Гарячим зором землю огляда:
Чи не приспала рід його біда,
Чи не прийшов отой кривавий час?
Чи вистачить любові у всіх нас
Свій край від зілля злого вберегти,
Немов питає: чи готовий ти
К звитягам, щоб за волю заплатить
І кров’ю власною цю землю освятить?
І дише славою своєю місто Львів.
Він всьому світові і сам собі довів,
Що ця земля і в давні ще часи
Із кременю і Божої роси
Синів плодила із вогнем в серцях,
Тож особлива місцина є ця.
Мов велет, в місті Замкова гора.
І настає для кожного пора
Героєм стать чи діл святих творцем.
Данила погляд, мов пита про це,
І мітить перст його в наступного борця.
Ні, справді, місцина є особлива ця!
Данило Галицький – славетний то є князь.
Над часом, над тривогами піднявсь.
Він в даль, у день, у завтрашній, зорить:
«Хай береже Всевишній вас згори!»
8.08.2014.
Із кременю і Божої роси
Данила Князя – місто чарівне і величаве!
Сидить він й дотепер ще гордо на коні!
І береже, щоби біда нас не спіткала:
І дивиться в майбутнє постаттю століть!
Валерію, ця думка мене турбує давно. Але це не можливо. Навіть історія як наука не може осягнути всього. У моєму розділі "Історії - не спинити" вже поміщено 25творів, маю ще багато, де підняті найважливіші і найболючіші історичні теми: Велика Вітчизняна, голод, Афганістан і т. ін. Такщо запрошую.
Спасибі за розуміння.
Ганночко, щира Вам подяка й низький уклiн за файнi, проникливi рядки, присвяченi нашому Данилу!
............. Славетного галицького Данила
Своя громада поважала i любила,
Але, його i європейцi визнавали,
У колi своєму за рiвного вважали.
Вiн, перший мiж слов'янських всiх князiв,
Був зарахований в "реєстр королiв".
Така й була тодi державнiсть українська -
То Королiвство Галицько-Волинське.
(Ще й мову ми подарували всiм братам -
I бiлорусам, й надднiпрянцям, i ляхам.)
I серцем нацiї лишається вона -
Мiж Сяном i Збручем земля - Галичина!
Дякую, Міку. Вам, звичайно, легше писати про це, ця тема Вам ближча, а я вперше побачила цей пам*ятник, коли була у Львові, а вночі народився цей вірш.
Ваші рядки хороші по-своєму.
Пречудово, Ганнусю!І справедливо, бо ж і вправду:
Бо ж і тепер, як в давнії часи, із кременю і Божої роси, синів плодила й плодить із вогнем в серцях, ніякій силі дух їх не здолать...