Весна ледь доторкнулася до віт,
Коли війна на Сході запалала,
В бентезі мати Україна й світ,
Адже сини там голови поклали.
Усюди біль і стогін матерів,
Вдовине серце в траурі отерпло:
Живим коханий в танкові згорів,
Долаючи дорогу зла і смерті.
І землю нашу обняла печаль,
У кожний заглядаючи куточок,
Й палахкотіла, й плакала свіча,
Коли «двохсотим» повертавсь синочок.
Тікатимуть ще довго з хати сни,
Де занімів портрет у стрічці чорній,
Й чекатиме родина знов весни
Із болем, що війна принесла вчора.
Я теж її чекаю і молюсь,
Щоби війну спинив таки Всевишній,
Героям вкотре низько поклонюсь –
Ніколи не буває їх, колишніх.
Герой – це той, який карає зло,
Для багатьох він є незрозумілим:
Не терпить він улесливих розмов,
І смерті в очі дивиться він сміло.
1.01.2016.
Ганна Верес.
Втрачають матерi своїх синiв -
Страшний "податок" з нас бере вiйна,
Яка триває близько двох рокiв...
I скiльки ще триватиме вона?!
....................
Ганночко, Вашi рядки не можуть не торкати душi! проблема, на жаль, у тому, що тi самi душi не в усiх наявнi...
Дякую,Ганно,Вам за вірш.Додала в обране.Саме страшне,що Герої є,а синів людських немає.І війна ця жахлива і її автори-безумці і кінця-краю не видно їй.
Що до перерахованих осіб, пані Ганно, то я і зараз про них згадую з підступом у серці. І не тільки вони. Ціла колона московських ставлеників. Але вони і зараз є. Але ж їх обирають. А марсіанін (троль) у мене в чорному списку. На жаль, таких тут багато. У мене теж є вірш на цю тему. Написала його на одному диханні, вранці, тільки проснувшись. Навіть не думала писати в той самий момент на цю тему. Думаю, що він був продиктований мені зверху. Присвятила його всім матерям, які втратили своїх синів. Називається " А я тебе синку так сильно люблю" Він в самому кінці у розділі "доля". Якщо буде бажання, то прочитайте. З повагою, Лариса.
Гарно описали наше сумне сьогодення. Та страшно, що вбивають наших дітей, які захищають начебто рідну землю, але фактично на ній не народилися. А ті хто там народився, стріляють по наших дітях. А на початку війни мирне населення кидалося під українські танки, щоб ті не їхали їх визволяти.
Спасибі, Лауро, за коментар. З Новорічними святами Вас! Здоров*я, щастя, миру, натхнення.
Так, я все пам*ятаю, і всі ми пам*ятаємо. Може, тому Бог і карає їх, що забувають найсвятіше: землю, котра вигодувала їх і їхніх дітей. Погналися за тим, що в Росії більші пенсії, повелися на російську пропаганду. Я не знаю, як Ви, а я коли слухала виступи регіоналів (Олени Бондаренко, Колесніченка), мене вивертало всю. А їм це, мабуть же подобалося. Шкода наших дітей, що свої голови поклали. Серед членів нашого клубу є Ольга Калина, у якої теж син загинув там. А Марсіанин їй пише: а хто винуватий? Уявляєте?.. Через таких і страждаємо.
Згодна з Вами. У кожного справжнього поета шлях тернистий, тому не кожен здатен його подолати: хтось здається і зникає з пам*яті, хтось бореться і зникає фізично, але не зникає з пам*яті.
Дякую Вам за добрі слова. З Новоріччям Вас!
Наталю, дуже проникливий вірш, зачіпає до глибини душі. В якійсь мірі він перекликається з моїм. Та це й невипадково, адже ми матері, а тому й розуміємо, що таке війна. Спасибі Вам за розуміння.
Земля, і ми погрузли у печаль, у снах лиш бачимо живих синочків, навік в серцях і туга, й жаль,і ложим на папір сумні рядочки...Таке не забувається, Ганнусю! Дякую!...