Пишемо щось. Укладаємо душі і хист.
Не без гріха – може десь і завчасно родили.
Кінь норовистий – то стрімголов котишся вниз,
То аж під хмари розправить натруджені крила.
Потім на люди виносимо рідне дитя.
Іноді з радості навіть забудем умити.
Не естетично, звичайно. Та крізь каяття
Все ж виставляєм під промінь оглядин і критик.
Ви покажіть мені матір, хоча би одну,
Котра не любить дитятко своє непутьове.
Та, попри все, ми п’ємо гіркоту полину,
Лиш би із часом удатно огранилось слово.
Маємо слухати. Правда – вона не пече.
В дружній пораді доречна найбільша перчина.
Остерігаймося жовчі, яка потече,
Де по закону іззвіку знаходилась слина.
Хтось самочинно на троні усівся, як Зевс.
В нього на рік заготовлені різки солоні.
Пиха його, наче гусінь по віршу повзе.
Знай – до рентген-апарату дірвався дальтонік.
Він, наче кіллер, посадить об’єкт на приціл
Для самовтіхи – і нині, і завтра, і вчора.
В нього для вироку є лише два олівці.
Ви здогадались, напевно, це чорний і …чорний.
З барви такої веселки не варто чекать.
Мінус на мінус – не викрешуть іскри подобу.
Навіть не будемо ставить людині на карб –
Це вже не звичка шкідлива, а просто хвороба.
дааа,Виктор, на этом сайте и так никто никому правды не говорил, а после твоего влучного стиха и подавно не скажет, запугал ты
а вот на счет неумытости наших стихов это ты точно подметил и красиво, но откуда ей и взяться, если критики нет вовсе, я имею ввиду честной и зрячей. стих твой хорош, но это выстрел из пушки по воробьям.
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Володя, ну ты же прекрасно понимаешь разницу между доброжелательной критикой и оголтелым неаргументированным критиканством.Мы можем не принимать позиции друг друга, но делать все по-человечески. Ведь есть два противоположных мнения - "критика исправляет человека" и " критика обозляет человека". Заметь - это не я придумал.
Всего доброго.