Біль розлуки терзає злісно,
час згортає в повіки змиг...
І безсилля стискає міцно:
що любив не сказав - не встиг!
День минає... По звичці за́йдеш
із роботи в порожній дім...
Про здоров"я вже не спитаєш -
не болить більш! Не терпне... Втім,
все ж присядеш, лиш на хвилинку,
щоб згадати, як пили чай...
І зі столу зітреш пилинку...
А у грудях - комочком - жаль,
що не встигли ми так багато!
...Не спекли той смачний пиріг...
Не зробили родинне свято....
Не співали пісень усіх...
Не знайшли час, щоб показати,
як кохали тебе! Твій сміх....
....................................
Та маленькі твої внучата,
як і ти, люблять перший сніг!
Й зустрічати лелек весною!
І збирати кульбабки в міх....
Ох, бабусю, ми всі - з тобою!
І ти - з нами. .. Навік! Навік.
Красиво й ніжно. Зовсім не відчувається трагедії, що він її залишив, а є велике кохання, воно сильніше всього, і є онуки - продовження життя. Чудовий вірш! Обираю.
Фіночко, все відбувається так, як і повинно бути - ти й сама про це знаєш Є продовження, є пам'ять, є любов. Це не запізніле...На все свій час, і на такі рядочки теж-це концентрація любові і пам'яті
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Обираю.
