Я занадто перед тобою винна. Але ти такий справжній.Таких немає на світі.Кожне твоє"Привіт!" просто полонить душу. Ти мене розбиваєш,я підпадаю під струм.Я не знаю,що коїться зі мною.Коли я бачу тебе ти змушуєш мене почуватися не зручно.Я ніколи нічого не вимагатиму від тебе.Але,я прошу пробачення. На жаль не в тебе.Я хочу попросити пробачення у вищих сил,які надсилають мені ці почуття.Я прошу,я благаю,нехай вони мене не мучають,нехай не чіпають.Бо тільки через ці почуття,так хочеться писати вірші,прозу,поеми і т.д.І ніколи ніколи ніколи не зупинятися,коли так болить в середині.Коли хочеться підійти і обійняти,а тобі всеодно.Я знаю,ти ніколи не прочитаєш ці слова,але нехай вони лежать тут,на цій невеличкій сторіночці такої собі поетки.Незнаної,негаданої, але такої справжньої,яку ти ніколи не зумієш полюбити.Я падаю перед тобою.Я схиляюся тобі до ніг.І хай йде ехом моє гучне "Пробач!".Можливо воно прилетить до тебе у снах.
