зе́рна житні –
по свіжій ріллі
дбайливо засіяні,
лежать, золотаво-світлі,
на глибокому чорному тлі,
вира́зні,
як на нічному небі зірки –
дрібні
звіддалеки́…
у візерунки випадком зібрані,
довершені,
благообра́зні…
зерна житні
із полону мішка
упевнено звільнені,
із ковшика
лагідної долоні –
рухом «од себе» правиці-руки –
довільно
по чорній ріллі густо розвіяні,
позапада́ли у оксамитові борозе́нки
і ямки-заглибинки,
наче зірки…
наче атоми –
скрізь і всюди,
наче ми –
на поверхні Землі – люди…
«…коли сіль ізві́тріє,
то чим її насолити?..»*
отак і я, отак і ти –
зробив усе, що ладен зробити,
та на власні посі́ви уплинути,
щоб їм прорости-зійти,
ніяк не можеш:
тільки чекати,
сподівання свої покладати –
уповати,
на Творчість Божу…
сонце-небо –
рілля волога:
хто спонукає зернину проснутися і прорости?
великий секрет в-усьому-присутності-Бога –
простий:
кожній окремій зернині усереди́ні себе
да́но
ЗНАТИ ЯК – і ХОТІТИ…
тому і зійти
так само я
так само – ти
«…дерево
тільки Бог МОЖЕ зрости-ти…»**
15.12.2015
* Євангеліє від Матвія, розділ 5,
український переклад Івана Огієнка
** із французької поезії другої
половини 19 сторіччя (імені конкретного автора,
на жаль, встановити поки що не вдалося мені…)
"Бо невидиме Його, вічна сила і Божество, від створення світу через роздивляння творінь видимі..."
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, "невидиме через роздивляння творінь видимих" - прекрасно... споглядання тобто - і роздивляння і проникнення в суть, і взаємопроникнення - знайомство і перебування
Не знаю,шановна Валю,кого у Вас більше :поета чи філософа?Мова,стиль,думки - тільки можу дивуватися і захоплюватися.Це щастя,коли знайомий з людьми,в яких є чому повчитися.Щиро Вам дякую!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудові образи, зримі. Читаєш - простежуєш ходу сіяча, вбираєш слово - бачиш візерунки зоряно-зернові...
Бог у всьому. Без його волі - жодного кроку, жодної миті...
Як завжди, неперевершено, п. Валю! Кланяюсь!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Лесю, завжди рада Вас бачити - і в себе, і у Вас...
так... сіяч із золотими іскрами майбутнього зеленого життя у жмені серед пахучої, вологої і теплої ріллі - красивий образ...
Сіймо зерна з бажанням і теплом...вони проростуть...як просто...глибоко...світло і щиро...уклін за поезію
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ми - як і жито - посіяні у турбртливо підготовлену ріллю, знаємо, як зійти, а далі все залежить від бажання(волі) - чи захочемо народитися вдруге - "згори"... і це вирішує кожна зернина сама усередині себе...
Присутність Божа у всьому, у всьому є своє завдання, місія, і лише людина шукає це зерно, воно їй не завжди очевидно...
Отакі думки викликав Ваш глибокий вірш...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, людина шукає зерно, при тому, що сама те зерно і є...