Не можна взяти і вимкнути душу
Натиснувши на пульті кнопку
Не хочу знати, не буду, не мушу
Просто викину з хати оцю коробку.
Де олігархи на кожнім каналі
Гріють зади у Верховній залі.
Б'ються за крісла, за владу, за гроші,
Що ж ви робите, слуги" хороші?
Вам Україна цього не пробачить
І Всевишній з гори усе бачить.
Раджу із НАСА з'язатись худчіше,
Щоб відлетіти з Землі найскоріше,
Та не згубіть золотого батону,
Грошви прихватіть ви, хоч би із тону.
Може в космосі місце й знайдеться,
Якось зладиться, зліпиться приживеться.
Тільки, прошу, не верніть з відтіля,
Дайте налагодить наше життя.
Душа вивертається, читаючи ці рядки. Дійсно, народу хочеться спокою. Верхівці не зрозуміти банальних речей: ми хочемо ЖИТИ, ПРАЦЮВАТИ, ОТРИМУВАТИ ДОСТОЙНУ ПЛАТНЮ, НАРОДЖУВАТИ ДІТЕЙ І НЕ БОЯТИСЯ ЗА ЇХНЄ СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ. НЕВЖЕ ЦІ ПРОСТІ РЕЧІ ПОТРЕБУЮТЬ ТАКОЇ ВИСОКОЇ ЦІНИ - СМЕРТІ КРАЩИХ ІЗ НАРОДУ. А вони блазнюють
Тетяна Акименко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як все гарно складується. Я вас бачу в клубі. Дякую, що заходите. А стосовно вірша, то у нас своє життя і своя країгна , яяку ми любимо з вами, а "вони" , це якесь непорозуміння, пухлина на тілі нашої країни, але ж хвороба колись проходить ...
Точно, влучно, весело і по заслузі про наших недолугих слугів. Дякую, Таню, отримала задоволення від читання твого вірша... незавадило б їх відправить не лише в космос, а й світ заочі,...
Тетяна Акименко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Валю, я рада, що Вам сподобався мій вірш. До зустрічі на наших сторінках