Присвята Міжнародному Дню дитини
Чи недавно, чи давно,
На Україні це було.
Там дід з бабою жили,
Й дуже бідними були.
Якось дід після роботи
Сів на лаву спочивать,
І сказав: "Мені дай, бабо,
Щось смачненьке скуштувать!"
"Що ти, діду,- каже баба,-
Де смачне тобі узять?
Наварила супу й каші,
Бери їж і йди вже спать!"
"Ні, так, бабо, не годиться,
Не піду сьогодні спать,
Доки мені на вечерю
Не даси смачне зжувать!"
"Що ти, діду, причепився,
Де смачне тобі узять?"
А він знову: "З борошенця
Пиріжків спечи штук п'ять!"
"Пиріжків? - Оце придумав,
І начинку ніде взять."
"То спечи мені, старенька,
Колобок - один, не п'ять!"
"От причепа, так причепа,
Борошенця ніде взять!"
"Там, в засіці, у кладовці,
Трохи можна назмітать."
Пішла баба у кладовку,
Борошенця назмітать,
Ну, а дід пішов по дрова -
Треба ж бабі помагать.
Баба тісто замісила,
Дід ще дрова підклада,
Накінець скінчили діло,
Дожидають колобка.
Вдався колобок на славу -
Гарний, ніжний, запашний.
На віконце дід поставив,
Щоб він трішечки простиг.
Колобок з вікна - на призьбу,
І із призьби - знову скік,
Не залишивсь в баби й діда,
Покотивсь швиденько в ліс.
Він доріжкою вузькою
Скаче, скаче ще й співа...
А назустріч вже до нього
Зайчик з лісу поспіша.
Не вдалося полювання,
Він голодний повертавсь,
Аж тут колобок рум'яний
На путі йому попавсь.
Зразу зайчик став веселий,
Усміхається усім:
"Колобок, - говорить зайчик,-
Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, зайчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Зайчик кліпає очима
І не знає, що сказать,
Потім знизує плечима,
Каже колобку; "Співай!"
"Втік від баби я й від діда,
Геть заморяться шукать,
А тепер втечу й від тебе,
Не зумієш ти догнать!"
Доки зайчик спів той слухав,
Колобок геть покотивсь,
Тепер чухай, зайцю, вуха,
Колобка ти вже наївсь.
Колобок знов по доріжні,
Скаче далі й знов співа,
А назустріч уже з лісу
Вовк до нього поспіша.
Не вдалося на вівчарні
Вовку голод заморить,
Колобка він, як побачив,
В животі як забурчить!
Каже він цьому маламу:
"Досить вже тобі скакать,
Повечерять дуже хочу
І піду додому спать..."
"Що ти, вовчику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
Вовк потилицю почухав
І хвостом ще помахав,
Потім мить іще подумав
І сказав: "Ну що ж співай!"
"Втік від баби я й від діда
І від зайця теж я втік,
А тепер втечу й від тебе
Он туди, у правий бік!"
Доки вовчик його слухав,
Колобок вже досвід мав,
Він не чухав собі вуха,
Поспівав і маху дав.
Знову скаче, знов веселий,
Від усіх втекти зумів.
А назустріч волохатий
Ведмідь вийшов з-за кущів.
Із веселої гулянки
Вчора пізно повернувсь,
А сьогодні ще й не снідав,
Довго спав, пізно проснувсь.
Після сну бродив по лісу
І ще більше зголоднів,
Не знайшов нічого з'їсти,
Аж тут колобка зустрів.
Витер лапою чуприну,
На доріжці він присів,
І сказав цьому малому:
"Зараз я тебе вже з'їм!"
"Що ти, братику, мій друже,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе хочу дуже
Свою пісню заспівать!"
"Ну й дива у лісі цьому,
Як це можна зрозуміть?
Що сказать цьому маламу -
Найсильніший - я, ведмідь!"
Колобок веселий глянув,
Все по-своєму пойняв,
Зупинивсь перед ведмедем
І співать йому давай:
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, від дружбана,
І від тебе скочу вбік!"
Волохатий його слухав,
Гладив лапою живіт.
Колобок веселий дуже,
Поспівав і зразу ж втік.
Знову скаче по доріжці,
Знов веселий і співа.
А назустріч уже з лісу
Лиска хитра вибіга.
Зранку дуже довго спала,
Не варила, не пекла,
Аж тут бачить на доріжці
Рум'яного колобка.
Облизала хитро губи,
Прицмокнула язиком.
І сказала: "Мій ти, любий,
З'їм тебе я перед сном!"
"Що таке страшне говориш,
Як таке можеш сказать?
Я для тебе, для подруги,
Хочу пісню заспівать!"
Ліве око хитра мружить
Крутить весело хвостом:
"Ну, давай, пісню послухать,
Теж не зайве перед сном!"
"Втік від баби я й від діда,
І від зайця теж я втік,
І від вовка, й від ведмедя,
І від тебе скочу вбік!"
Ця ж хитруня йому каже:
"Можеш ще раз заспівать,
Та поближче сядь до мене,
Стала я недочувать!"
Розпустив дурненький вуха,
Сів близенько й став співать,
А та його хап швиденько,
Проковтнула й пішла спать...
Ви вже, дітки, зрозуміли,
Колобка вам не впіймать,
Повечерять не забули?
То ж пора і вам вже спать!..
ID:
622551
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.11.2015 14:40:34
© дата внесення змiн: 20.11.2015 15:49:43
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Обов'язково прочитаю її своїй внучці.
