Заспівай мені серенаду.
Заспівай хоч раз мені любо.
Я можу налити трунку-яду
У чашки, келихи, кружки собі
По самі вінці, пробі!
Заспівай свою тиху пісню
Про гори, траву чи море.
Я з радості ледь не лусну,
Слухаючи твої ніжні перебори.
І не потрібні оркестри й хори!
Заспіваєш витончено, щоб до мурашок?
Слухатиму, помиратиму, бо потопатиму.
Але ні, то ні. Не дивно, мені це (ура!) не шок.
Я ж співати не вмію.. зате щосили кричатиму.
Нема майбутнього будь-чому початому.
Де ж і хто я зараз без майбутнього?
Ілюзія власних рішень, тінь снів?
Химерна побічна дія супутнього
Процесу творення власних ангелів.
І як би не було, я ще хочу чути спів.
17.11.2015. Бр.
