І ти промокнеш як ітиме злива,
Та парасоля буде зо́всім недоречна,
Бо це відродить, зробить вже сміливим,
І, з часом, виглядатиме безпечно.
Очистишся, вдихнеш на повні груди,
Відчуєш дотик, що торкнеться серця,
І відклик матимеш - звичайне чудо..
Ти оживеш, посто́явши на місці..
Промокнеш, друже, та не бійся цього..
Бо краще так, ніж схованку шукати,
І відрікатися від правди, що за рогом,
Цей дощ навчить тебе прощати..
Зрадівши правді - ти перечекаєш,
Бо знатимеш, що сонце на підході,
Не бійся..тут ніяк ти не програєш,
Воно чекатиме тебе..при сході.
