Ви уявіть собі, що там де стихнув бій,
Де в гості лиш на мить приходить спокій,
Поміж руїн давно закинутих дворів,
На цілім клаптику розбитої дороги,
Дитинка крейдою малює слово «мир»,
Десь поряд сонечко розкинуло проміння,
Тут ж білих хмарок туляться ряди,
А попід ними із любов’ю відтворилось,
Цвітіння квітів та казковий диво-сад,
Під його гіллям дружно взялися за руки,
Красива мама з татом і між ними брат
Трима за нитки білосніжні кульки,
Вона ж вдивляється, в змальований сюжет,
І щось шепоче все до них, так тихо-тихо,
Щось їм розказує й в надії своїй жде,
Що оживуть і оминувши лихо,
До неї вернуться, що буде як колись,
Коли всі разом, в жартах без зупину,
А безпощадний і смертельний зрив,
Не рознесе вже більше їх хатинку,
Та що прибігши від бабусі, як завжди,
З розгону впаде в мамині обійми
І поцілує братикову щічку.
Ви уявіть на мить лишень собі,
Як слово «мир» змальовує дитина…
