ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
(Діалог закоханих)
Поринемо в далеку епоху і відкриємо літературну сторінку, яку нам подарували наші слов’янські пращури. Перший наш літературний шедевр – «Слово о полку Ігоревім». Кожен із нас вивчав історію про половецький полон Ярославльського князя Ігоря і про тугу його дружини Ярославни .
За літописом князь утік із половецького полону, і повернувся до своєї вірної , ніжної дружини .
Ярославна: Не йди, благаю, Ігорю, не йди .
Хоч твій обов’язок і кличе до походу .
Я серцем чую – не минуть біди .
Чому ж ця рать іде до нас із сходу?
Князь Ігор: Я князь! Я- чоловік! Я серцем твій .
Для мене ти княгиня й дітям мати .
Тому й не можу оминути бій -
Я мушу відсіч ворогові дати .
На половецький шлях іде орда .
І палять всіх – дітей , жінок і кремлі.
І топчуть всі святі для нас місця,
Який я князь – як не стоятиму за землю?
Прощай… Прости. Чекай і вір в любов.
До тебе повернуся я з походу.
І навіть як проллю свою я кров,
За тебе все це буде… й для народу.
Ярославна: Візьми це пасмо русих моїх кіс,
На серці зберігай від Ярославни.
Й візьми з землі платочок – оберіг,
Який беруть всі русичі із давна.
Хай береже від спису й від стріли,
Й від злого ока й люті бусурмана…
Доки ти не повернешся з імли.
Моя душа – це не вигойна рана .
Князь Ігор: Тобі ми салютуєм Київ-граде,
За тебе йде мій полк на рать криваву .
За тебе, Ярославно, жінко.. мати
Іду в похід на горе, чи на славу.
О, мої, вої, йдемо ми на бій,
Хай кожен із дружини силу має.
Вперед, хай захища Дажбог,
В похід ! До бою Ігор закликає.
( Виходить разом з русичами в похід )
Ярославна: Минув вже тиждень, місяць… день у день,
Вже листопад зимові шле нам коні.
Про цей похід не складено пісень.
Бо князь конає в половців в полоні.
Якби могла, летіла б я туди,
Щоб своє серце князеві віддати.
І мої руки списа б і меча
Могли б на мого ворога підняти.
Якби боги хоч крилоньки дали,
Летіла б я зигзицею над полем,
Я князю хліба принесла й води.
Але я жінка – це покара долі .
Якби могла я вмерти на валу
І замість Ярославни, що тут плаче
З’явився князь неушкоджений, живий,
З грудей я б серце вирвала гаряче.
Я думкою з тобою, княже, мій,
Тебе я виглядаю сивий сокіл.
І доки ти не вернешся в мій дім
Стоятиму простоволоса тут і боса .
Мала це жертва. Згляньтеся, боги,
На мої муки жінки, що кохає…
Я вже вдалася до молитви й ворожби .
Хай Ігор мій з полону повертає.
(чується звук сурми і Ігор повертається із походу)
Князь Ігор: Я знову тут. До тебе йшов …Я твій.
Хотів померти з туги за тобою .
Я повернувсь… пробач мені цей біль -
Не переможцем, Ярославно, не героєм.
Ярославна: Ти посивів, ось зморшка пролягла.
І я мов тінь, стужилась за тобою.
Не погарнішала, змарніла, та твоя
Й щаслива я безмірно, мій герою.
Я не звитяжця ждала - страх покинь .
Не князя, що скорився у полоні .
Твоїх очей хотіла бачить синь,
І цілувать натруджені долоні.
Хотіла батька бачити дітей,
Й мого єдиного коханого у світі .
Я скільки виплакала днів й страшних ночей,
Боюсь зі щастя вмерти в оці миті .
Князь Ігор: О, Ярославно, люба, хай роки
Зітруть обличчя наші із сувоїв.
Про твою вірність дійдуть крізь віки ,
Казки й легенди гідні всіх історій .
Не мій похід, не половців полон
У літописах буде наших славних.
Жіноча вірність, відданість, любов …
А сльози й плач в Путивлі Ярославни.
Лютий 2009 р.
ID:
619730
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 09.11.2015 21:30:40
© дата внесення змiн: 09.11.2015 21:30:40
автор: Oxana Levina
Вкажіть причину вашої скарги
|
