Ти подивись в небес блакить,
Вдихни повітря у легені!
Як можеш це усе бруднить?
Оці травиночки зелені,
І сині води, що в морях,
Та океанах все бурлять.
І ті дерева, що в лісах,
Котрим їх рани так болять.
І ті тваринки, що вбиваєш,
Ті бідні си́рітки малі,
Котрих батьків ти позбавляєш,
Заради шуб, як в королів.
А їм болить, вони ридають,
А ти не бачиш, бо начхать,
Що через тебе лиш страждають,
Мільйони бідних дитинчат.
Не тьохне серце й не спливе,
Сльоза у оці, наче в біса.
Ти звик вбивати все живе,
І за майбутнє не боїшся.
За тих дітей, що ти залишиш,
Котрим у руки віддасиш,
Цей світ, який усе ти нищиш,
І тільки палиш та гнобиш.
Як можеш нищить все, палить?
Це ж все твоє, твоя домівка.
Ти подивись в небес блакить,
Ти теж всього цього частинка.
Бо ти - людина, біосфера,
Ти - охоронець, не палій.
Не варті вілли, як в прем'єра,
Розбитих серць і всіх надій.
Подумай ти не лиш про себе,
А про довкілля, про живе,
Бо ще повернеться до тебе,
Усе, що робиш іншим зле.
Все поверне́ться бумерангом,
Природа гордо відомстить,
Їй все одно хто ти за рангом,
Вона будь-ко́го може вбить.
Бо наша матінка-природа,
Найвища з вищих, сила з сил.
Повітря, землі, сині води,
Закрий собою! Будь, як тил!
Вони ж беззахисні без тебе,
Ти їм потрібен, чуєш? Гей!
Не думай ти лише про себе,
Подумай про своїх дітей.
І про майбутнє ти подумай,
Що буде завтра уяви!
Одумайсь же, мене послухай,
Природу маєш берегти!
Люби її понад все в світі,
Понад всі злота і срібла́,
І понад одяг з оксамиту,
Бо більш такої в нас нема!...
Так, Ви праві, Іванно, Природа дуже потерпає від людського панування... Треба допомагати їй зберегтися.
Я підтримую Вас: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406829
ГАРМОНІЇ ВАМ КОЖНОГО ДНЯ! НАТХНЕННЯ! ГАРНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СПРАВАХ!
Оригінально... Я про екологію віршів не чув, тільки пісні іноді слухав... І то щось схоже на "Harakiri" Сержа Танкяна...
Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Юро!)) Приємно чути від тебе))
Та от близько місяця тому начиталась екології і якось боляче стало, болить серце за природу. Зараз ми живемо заради власної користі і вигоди, вбиваючи природу, а потім наші внуки чи правнуки будуть нас проклинати за наші помилки... Природа кричить, бідолашна, їй так болить, а люди безжалісно продовжують її вбивати... Мені, бувало, снились якісь такі сни, коли зі мною природа говорила.... Знаю, може, дурість кажу, може, з глузду з'їхала, але таке снилось. Снитись може всяке. Я не пам'ятаю, що вона мені розповідала, але вона плакала і простягала мені руку, вона просила помогти їй. Мені так шкода її стало... Вона була така обдерта. Кожне зрубане деревце - величезний шрам на лоні природи, на її серці, на легенях. Вона вже ледь дихає і йти не може, лише шкандибає чи, навіть плазує по землі, благаючи зупинити ці муки. Люди звинувачують природу у помсті, та вона не винна, люди самі накликали біду на себе. А природа лише захищається. Вона теж хоче жити...
Ох, вибач, за такі глибокі роздуми - не втрималась. Так і полились слова рікою думок.
Дякую за відгук))
Приходь ще!))