Моє кислотне горе. Тобто море.
Бо мої очі вже давно пожерла твоя сіль.
Ти краще б, прозивав мене в \"помори\".
Бо приросла до твоїх берегів.
-
Ти засушив на тарань всі слова лискучі,
і хвилеріз нерозуміння збудував.
Підкормки-зустрічі, вони таки пекучі.
Хоч в тебе не було на все це прав.
-
Нема над головою більше чайок.
Їх половили круки, без жалю.
Не буде більше в нас обіймів-зграйок.
Хоч досі я тебе л... Ні, не скажу!
-
Я лиш глядач, в умі тебе малюю.
Виправдуючись: до душі такий пленер!
Ти не подумай.. Час у спільних хвилях я ціную.
Хоч ти як частка вже в мені помер.
-
Хай сохнуть водорості, а брехня,
у тобі хай назавжди засоліє...
А я пішла. Вірніш навчилась, й попливла.
Мені "серцева мушля\" так веліє..
