Ну й осінь! Жовтень – ні на що не схожий...
Невже він десь – яскравий і шалений?
Мороз нежданий, як немилість Божа,
геть обморозив листя, ще зелене.
Сади зчорніли, скорчившись від болю,
обвисли і похнюпилися крони
приречено сумні, покірні долі
підступній... мов накаркали ворони.
Природа, увібравши горе краю,
дощами плаче, вже й втрачає віру,
що ве́рнуться колись всі барви раю...
Вони, як наші будні – чорно-сірі...
І лиш калина сяє. Милий світе,
це ж наша купина́ неопалима!
Тріпоче кущ: "Все буде добре, вірте!
Я – символ України – незборима!"
29.10.2015 р.
Добре використана гра контрастів, щоб вписати неопалоимі грона в осінь. Подумайте, може краще перекликалось би із контекстом ...покірні долі,
яку і їм накаркали(наврочили) ворони.
У четвертій строфі - враження, що думка містить в собі своє заперечення
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зауваження слушні. Дякую і з усім погоджуюсь! Виправила
Цьогоріч осінь, і справді, похмура й тужлива, ніби відголосся невтішного сьогодення... Нема теплого й розкішного бабиного літа, небо часто хмурить брови... Але *без надії сподіваємось*... Дуже гарний вірш, пронизаний і смутком, і надією, що не згасає, мов багряний кущ калини!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна, Наталлочко!
Пробачте, оце лиш зараз помітила, що мої відповіді, через проблеми на сторінці, так і не були відправлені.