Як лист останній, з дерева що впав,
Так серце почувається в прощанні,
Коли немає вороття...він знав..
І лиш додолу..розумів зарання.
Як пташка, що не хоче відлітати,
І покидати вже знайомий простір,
Ти почуваєшся..бо вже не привітатись,
Із тим, одним..май розуміння, вір.
Як сильний дощ, що йде без перестанку,
Так це здається у момент що є,
Та все пройде...побачиш на світанку,
Бог все потрібне нам усім дає.
Ти маєш розуміти, що із часом,
Знайде́ш того, хто більше не піде..
Зашелестить знов листя, будеш ра́зом..
І покохаєш простір, біль спаде..
Я хочу жити більше без прощань,
І залишатись поруч з тим, хто рідний,
Я хочу жити більше без чекань,
А з насолодою, любити сильно..
Частинку серця відриваєш у прощанні,
Та , вірю, з цим приходить щось нове́..
