біль… і запах свічки у свідомості, як життя, згорає тільки раз… очі загубились в невагомості, серце заніміло - плаче бас. всі колись ми будемо «за Сойкою», бо життя у всесвіті – це мить… сліз душі не вкриєш парасолькою і ніколи їх не зупинить. баритони стомлені акордами - томлять звук неначе із пітьми - болі серця налітають ордами, і тікають в заметіль зими. і гуляє вітер між могилами, втомиться - присяде біля них, в роздумах про всіх, хто були сильними, молодими, та й про всіх слабких... що йому робить гуляці вільному на параді жалісних хрестів: голосити долю божевільную чи вертати у прийдешність снів??? повернути в Світ Той не розвіяний, утекти ???нема доріг назад… виливають болі з серця хвилями а хрести лиш слухають й мовчать… © 28-01-2007
ID: 61440 Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики дата надходження: 02.03.2008 22:27:36 © дата внесення змiн: 02.03.2008 22:27:36 автор: drillinger
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie