Я пишу те, що хотів б іще сказати,
Та тільки лиш мій адресат мовчить,
Й написане не буде все читати,
У відповідь пустота зазвучить.
Гадав б що їй усе терзає душу,
І сльози її серце обгорта,
Та ні вона закреслила минуле,
Так вдаючи немов його нема.
Вона зі мною щиро познущалась,
так серце розірвавши на шматки,
Й згадалось як у загсі клялась,
Та лиш чомусь бажала утекти.
В полоні самоти терзає тиша,
Думки шепочуть сильні почуття,
Я вміло покохав, кохаю й досі,
Та все нещастя швидко я зазнав.
В моїм житті багато що змінилось,
І я таки цих змін зазнав,
Я не вважаю те що помилився,
Я просто лиш кохав, а не казав.
Я дійсно не робив експерименти,
Мені й без цього важко так було,
А також досить радісних моментів,
Котрі лиш нагадають що пройшло.
В моїх віршах описане кохання,
Ті почуття і біль що не минав,
Романтика це є моя буденність,
Для неї я би зірочку дістав.
Та адресат у відповідь мовчить,
І наболілий біль не полишає,
Гадаєте, чому не розлюбив?
- Я сам себе постійно це питаю.
Чому не поохав когось я знов?
І миті щастя знову б дарував я,
Та це скоріше була б не любов,
А крайність від якої б жалкував я.
Усі слова зливаються в єдине,
І алегорії в цих почуттях нема,
Кохання за життя, воно безцінне,
Для тих кого кохаєм ми щодня.
А.А.Отченко 11.10.15р.
