Крізь вікна сонця струмені потоком,
Строката ковдра з листя на землі,
Налиті виноградні грона соком,
Букет осінніх квітів на столі…
Бешкетник-вітер стукає у шибку,
Тихенько шкрябає, неначе кіт,
А потім проникає у кватирку,
По закуткам летить, як вертоліт…
Лоскоче тіло і куйовдить коси,
Мені шепоче лагідні слова,
Що за вікном на нас чекає Осінь
чарівна, ніжна, тепла й золота…
Відкрила навстіж вікна й полетіла
разом із вітром у пістрявий гай,
Де листя таємниче шурхотіло,
І кликав на гостину небокрай…
Додому повертатись не хотіла,
Душа просилась в сонячний зеніт,
Нарешті сенс життя я зрозуміла –
Земне – для тіла, для душі – політ!
Гарно, натхненно і піднесено! Щодо *квартирки*, то тут мається на увазі маленьке віконечко (*форточка* російською?). Якщо так, то це слово пишеться *кватирка* без першого *р*. Хіба що малося на увазі зменшене від слова *квартира*.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко, виправила, хоча й редактор підкреслює цей варіант слова як сумнівний, але інше слово поки-що сюди не підходить...
Написала цей вірш, щоб додати собі оптимізму, бо дим не зникає, сьогодні вночі взагалі було пекло! Я не вірю, що пожежу не можна загасити, просто економлять пожежні ресурси і чекають, поки почнуться дощі, навіть по ТБ про це повідомили... Є прогноз, що буде дощ 21 жовтня...
так несподівано закінчується вірш - починається політ
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді задум дійсно був інший, хотіла просто описати одну світлину осені, так що в кінці дійсно думка виникла несподівано, та й літати я не збиралася, думала просто передам емоції...