Я рідко втрачаю твій погляд. Я його тримаю, звичайно, що ненавмисно. Він живе в моїх зіницях і мені іноді здається, що я тобою дивлюся на всі ті фантастичні та на вимираючі види. Я не можу його забути не тому, що у нас чи у мене до тебе симпатія, а тому, що в тебе до мене невизначена причиною ненависть. Якщо б не вона, ця незрозуміла втома твоя до мене, то забув би тебе. Якщо би ти в останній раз пішла не з сумною та гордою мімікою, а з посмішкою і при тому ще сказала би подумки про себе «хочу тебе», то я б тоді забув би тебе. Ти наче спеціально зв'язуєш вже дано неактуальні теми. Ось так з’являєшся випадково і граєш свою роль. Не змінюючись. Але я бачив твої інші сторони. Ти писала про себе на мені чужими словами. Так ти залишила слід на мені, але він вже від часу вигорів на сонці. І пора б тобі вже піти хоч раз із зрозумілою на те причиною, і краще б з посмішкою.
