Ранки стають холоднішими, навіть терпкими…
Жовтню-фотографу скверик позує в анфас.
Я добираю слова, як вибагливі рими,
І не знаходжу таких найпотрібніших фраз.
Труться думки, як обгортки, забуті в кишені:
Вхопиш у жменю – і порожньо… Шурхіт – і все.
Ні, то не я піддаюся упертій гордині,
Примха погоди мене підхопила й несе –
Наче листок, що відбився випа́дком од крони:
Б’ється в потоці повітря, бо падати – зась!..
То не мені так пасує крикливо-червоне,
Тільки для осені звична така іпостась.
Тільки вона, несподівана, горда й мінлива,
В літо вривається, наче в покинутий дім,
Поки душа так наївно очікує дива…
____________________________________
Ні, то не я та примхливиця вперта!.. А втім…
Наталочко, жінка може бути різною: і холодною, як зима; і мінливою, як весна; і теплою, мов літо; і непокірно-жагучою, як осінь. Усе залежить від нашого настрою, і від ставлення наших коханих до нас. ПРекрасний вірш, наповнений почуттями. До-речі, ви з Васею сьогодні мені наснилися
Так щиро і неординарно, що дух перехоплює. А осінь!
...несподівана, горда й мінлива,
В літо вривається, наче в покинутий дім,
Поки душа так наївно очікує дива…
____________________________________
Ні, то не я та примхливиця вперта!.. А втім ...
Прекрасно!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, Сергію. До речі, *втім* так і пишеться разом, бо це прислівник, що вживається у значенні *проте*. Зауважила, що дехто з моїх друзів-авторів розділює це слово в коментарях. Насправді, тут немає помилки і воно таки пишеться разом. Дякую Вам щиро за візит і відгук!