За кілька днів до (година до пожежі в квартирі Лілі.)
Наталчина бабуся дістала маленьку пляшечку з голубою рідиною. Підвела її до світла.
- І що це таке? – запитав я.
- Те, через що мене бояться – відповіла вона – добре, що вона міцно закупорена…
- А якщо її відкрити? – запитав я.
- Тут я б не радила цього робити – сказала вона – Нам з тобою, і подружці твоїй нічого не буде. А от за Наталку я боюсь…
- Що це таке? – нетерпляче запитав я.
- Те, по що ти прийшов – сказала вона – ти ж хочеш провчити Едика?
- Хочу.
Вона якось дивно глянула на мене. Її губи викривила недобра усмішка. В неї не було причин не любити Едика, але лише по її виразу лиця я зрозумів, що має статись…
- Есенція страху, правда? Наш делірій? – запитав її – наше з Марком творіння. Звідки це в вас?
- Я думала ти раніше її впізнаєш – сказала вона.
- Колір інший – відповів я – наша була прозора, неначе вода.
- Ця дещо інша – вона знову ухилилась від відповіді – і діє на… більш вузьку аудиторію.
Я спохмурнів. Ми з братом використовували її для посилення відчуттів. Коли потрібно знайти міченого в натовпі. Ходити й торкатись не варіант. В ній був один мінус: при великій дозі можна було зловити сильні галюцинації, що витягували всі страхи на зовні. Бедтріпи, хто хоч раз приймав невдало приймав глікодин чи ЛСД, той зрозуміє. Це стан, коли всі твої жахи та страхи виходять назовні. Я її пив, Марко іноді колов. Якось її вколов і Антон. Тепер він нюхає квіти з іншої сторони. Таке буває, не всі справляються.
- Його тепер не треба пити – сказала відьма – достатньо розлити в закритому приміщені. Хто ні разу не приймав, просто накладе в штани.
- А Едик?
- Тут треба розуміти, що Едик тісно зв’язаний з тими душами в його помешканні. Тісніше ніж він сам вважає. Йому погано, коли вони лютують, і навпаки. Це ж в першу чергу подіє на них…
- Як би він не відкинувся після такого…
- Достатньо кілька крапель – Клавдія Батьківна заховала пляшечку геть – приходи за кілька днів, до того часу я підберу потрібну дозу…
***
Зараз
Делірій лежав у кишені піджака. Хоч використовувати його я не хотів. Наша настоянка змусить духів здуріти і накинутись на всіх, включаючи Едика. Але це вже на крайній випадок…
Саша старанно возився відмичками в замку. Хороший, молодий хлопець, спортивної статури, трішки нижчий за мене. Інтелігентний, не лається. Світловолосий, з живими сірими очима, вічно всміхається. Саша майбутнє нації, він студент. Студент він такий собі. Тут є два варіанти: він розуміє, що система освіти серйозно віддалилась від потреб суспільства, в силу того, що вона просто застаріла. Або він просто ледар…
Але замки він зламував краще за мене. Я не зміг відкрити замок в силу травмованих рук. Він би справився навіть зубами. Це його специфічний талант. В нього в сім’ї інженери, лікарі, економісти. А Олександр медвежатник. І медвежатник він хороший.
Я стояв на шухері. Сусідів не було, але хто його знає, краще перестрахуватись. В коридорі все ще було тепло і несло сечею. Я ховався в тіні і виглядав, чи бува хтось часом не прийде. Чому я не почекав до ночі. Вночі всі спатимуть.
- Макс, що ми там знайдемо? – шепотом запитав він
- Ми? – тихо перепитав я.
- Так, ми – він зупинився.
Глянув на мене. Очі були наче в голодного пса. Для нього було важливо, щоб я взяв його з собою. Саша хотів допомагати мені. Він би радо погодився перейняти мої здібності (ще б я знав, як їх передати) В нього в гепі, ще грала романтика. Він вірив, що я роблю щось хороше. Наївний.
Я знав його рік. Якось допоміг йому розгребти сесію. І він один з тих, з кого я зняв мітку. Знаю, в рідкісних випадках ти проколюєшся з своїм статусом інкогніто. Але мати такого помічника, як Саша це добре. Це один з тих разів, коли я не жалів, що спас його. Але взяти його в діло я не міг. Якщо він не справиться, то зійде з розуму. Ставалось і таке…
- Працюй давай! – шикнув на нього – я не збираюсь провести тут весь день.
- Та працюю-працюю – набурмосився він – просто я хочу допомогти…
- Ти й так допомагаєш – підбадьорив його я.
- Тоді я зайду з тобою! – вперся він.
- Тільки, якщо я дам добро – я все ж вирішив піти йому на поступки.
- Згода – не подумавши випалив він.
Хороший хлопець. Нагадує мені нас з братом колись. Хоче рятувати цей гнилий світ. І не поясниш йому, що не варто. Бог не рятував цей світ. Він його спочатку спалив, а потім затопив. Не бачу нічого поганого в ще одній «чистці».
Але зайти він не міг. Якщо там одержимий Едик, чи ще що по гірше, то йому кінець. В мене який-не-який імунітет, але на когось він не розповсюджується.
- Що ми там знайдемо? – вдруге спитав він.
- Боїшся? – запитав його.
- Ти казав він демонолог…
Я бачив, як побілів Саша. Бачив, як він потайки хреститься. Йому це не допоможе, але розчаровувати я його не став. Нехай вірить. Це рятує лише екзорцистів. Зараз один би з них був саме до речі, якщо скінхед все ж не справився…
В вас мабуть питання, про одержимість, демонів, бісів і духів. Так от, відібіться з ними, я не можу вам нічого сказати. Знаю лише, що те з чим мають справу такі, як Едик звуться створіннями чи сутностями (калька з російської). За словами тих, хто практикує подібні речі, сутність є в кожного з нас. Це не наша душа, якщо в когось з’явились такі питання. Від народження, десь набута, чи з попереднього життя – не маю уявлення, тут теорії і варіанти різняться кардинально. Для вас ці створіння можуть бути друзями, ангелами охоронцями, слугами, або ворогами. Ну і звісно демонами, якщо створіння десь набралось сили і ніяк не хоче з тобою вживатись. Таку ху*ню треба виганяти, якщо вже діло пиши пропало. Найкращий варіант це екзорцисти. Але їх мало, та й тут в мене таких знайомих немає. З цими людьми важко йти на контакт, багато з них самітники. Прийдеться своїми силами.
Тож, якщо там одержимий Едик, то буде тяжко. Саме створіння не може мені нічого зробити. Впливати на мене просто не вдасться. А от Едик…
Замок клацнув. Саша справився. Я віддав йому свою трость. Там від неї ніякої користі, лише зайвий шум. Одягнув рукавички…
- Чекай тут, доки я не дозволю зайти – прошипів йому.
Він кивнув. Я ще раз глянув на коридор відкрив двері і зайшов. Хотілось замкнути їх за собою, щоб Саша не зміг ослухатись.
Толку – на моєму лиці заграла похмура усмішка. Він ж медвежатник…
Як виявилось я спізнився. Настоянка не потрібна все вже зроблене. Але як? І хто?
В квартирі неприємно пахло. В коридорі все розтрощене. На підлозі було щось розлите. Щось багряне… Я витер чоло від поту. Головне самому не наслідити…
Було темно, видно в усіх кімнатах, чимось завісили вікна. Я обережно йшов по коридору. Духи не можуть відчути мою присутність, допоки мене не побачить Едик. Я до сих пір не вірю в ці речі – раптом подумалось мені. Я виглянув з коридору. На кухні не було нікого. Лише меблі сильно розтрощені. Може хтось з сусідів, щось чув? Я обережно зазирнув в ванну. Очі звикли бачити в темноті, тож я все ж побачив, що там нікого не було. Але про всяк гляну ще раз, після огляду всієї квартири. Я перевірив ближчу кімнату. Вона одна була ціла. Сюди Едик не заходив. Всюди шар пилюки, і все ціле. Обережно пройшов кухню. На підлозі лежали уламки стола, вилки, ложки та інше кухонне приладдя. З кухні в кімнату Едика вели дерев’яні двері. З них стирчав ніж.
Просто прекрасно – ще далі спохмурнів я. Відчуття тривоги зростало. Що може бути в кімнаті. Я прислухався: нічого. Обережно смикнув двері на себе…
В кімнаті панував хаос. Все потрощене, на стінах каплі крові. Я глянув на них уважніше: тонкі цівки, а поряд краплі. Тут була поножовщина. В протилежному кінці кімнати був Едик. Впевненості, що це він я не мав. Лице і більшу частину тіла закривала тінь. Роздивитись я міг лише ноги. Тіло було обіперте до батареї. Ніяких при знаків життя. А от моє серце добряче калатало. Я зайшов і зачинив двері за собою. Обережними кроками наблизився до тіла. Це був Едик. Жодних сумнівів. Його пика скривлена від жаху, що охопив його перед смертю. Це також може бути розслаблення м’язів. Інколи буває в самогубців. Але Едик на той світ не поспішав. Тай шию сам собі зламати він не міг. Ще й так, що кілька хребців напнули шкіру бажаючи вилізти назовні. Оглянув його руки. Ніяких порізів немає. Значить кров не його. Тут був ще хтось. І може духи, що їх цей йолоп називав рабами й ні до чого зовсім…
Ні, одразу ж заперечив сам собі. В домі величезний безлад і хаос. Тому, хто пришив Едика, якщо це все ж була б людина, це ні до чого. Так можна помилково залишити кілька своїх відбитків та слідів.
Я оглянув усе довкола. Потрібно знайти зброю, або щось, що могло б спричинити плями крові на стінах. Треба скласти картину в цілому. Я не хотів цього робити, але довелось. Едик скопитився менше двох днів, значить може й вийде. Зняв рукавиці, розмотав бинти. Доторкнувся до голови Едика.
- Ну, *лять, понеслась – прошепотів сам собі заплющивши очі.
Я зник, все зникло. Пустота.
ID:
611539
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2015 02:07:08
© дата внесення змiн: 06.10.2015 02:08:06
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
