Спокуса чинить тільки зло,
Романтика псує нам очі,
А пристрасть тягне лиш на дно,
Гарячої, грішної ночі.
Огида мучить серце, душу,
І відвертає назавжди,
Втекти далеко хочу й мушу,
Я прокладу в той шлях сліди.
Коли, ти – сонце, то - світи,
Світи, так ясно, як ніколи.
Коли ти – серце, то - люби,
Щоб всесвіт не закрив нам штори.
А як не можеш – прокляни,
Щоб сили вже мені не мати.
Мої всі нутрощі ковтни,
Щоб тіло стало казематом.
Ти – космос? Може. Чи ти смерть?
Летіти вниз у синє небо?
Упасти вгору спересердь?
Перед очима мати “ zero”.
Порватись на частини вщент?
Що може бути найпростіше.
Огидний чути комплімент,
І крик оглушливої тиші.
Раби, заручники подій,
І відступ зовсім не можливий.
Той світ, омріяних надій,
Насправді є такий фальшивий.
Кохання може бути злим,
І неподільним, і жорстоким.
Та чи потрібне воно тим,
Хто замість серця має стоки?
