Після того, як в очі потрапляє дим, їх дуже тяжко відкрити. Інколи доводиться допомагати собі руками. Як і я зараз.
Перше, що я зрозумів, це те, що я на чомусь м’якому. Це моє ліжко. Розкрив на кінець то очі. Так, стіни моєї кімнати. Я не пам’ятаю, як я сюди потрапив. Просто стерті спогади. Мозок відформатовано.
- Лежи, не вставай – Карина сиділа поруч і гладила мою голову.
На її лиці співчуваюча усмішка. Очі повні жалості. Я здогадувався, як виглядаю. Мабуть жалюгідно, це ще м’яко сказано. Нога в коліні заніміла… Спина тепер немилосердно боліла. За кілька днів я з акуратного молодого інтелігентного чоловіка перетворився на справжнє ходяче місиво. Я мабуть досяг дна.
- Як я? – запитав її.
- Думала, буде гірше – чесно призналась вона – в тебе кілька опіків, синяків та це неважливо. Лікарі сказали, що тобі час кидати курити, твої легені серйозно постраждали. І ходити ти не зможеш, ще кілька днів, в тебе травма спини й коліна.
- А ти думала, буде гірше – хмикнув я – є варіанти розвитку подій?
Вона поцілувала мене в чоло. Тоді лягла поруч. Притулилась усім тілом. Мені було приємно, коли вона була поруч. Я хотів, щоб це не закінчувалось.
- Лікарі, що я вчора викликала, не вірили, що ти прийшов сам – заговорила вона – а коли довідались, що ти ще й був п’яним…
- П’яним? – здивувався я.
- Ти прийшов весь в синяках, опіках, сажі і з пляшкою в руках. Ти опирався об стіну і пив з горла. А далі ти пішов в холодний душ і прямо там і заснув. Ледь перетягла тебе на ліжко. Ти ще якось йшов, але ні на які зовнішні подразники ти вже не реагував.
- Це пояснює, чому я нічого не пам’ятаю – тихо сказав я.
Тоді до мене раптом дійшло.
- Стоп! Як вчора?! Коли ти встигла викликати лікарів?
- Сьогодні середа. Ти спиш вже другий день. Мені сказали, що в тебе це через стрес та загальну перевтому.
Я глянув на свої руки. Шкіра на них почорніла. Кілька пальців були перемотані бинтами. Аж тепер я повністю зрозумів, якими гарячими було все в тій квартирі.
- Я подзвонила до тебе на роботу – сказала Карина – не переживай, я все владнала…
- Робота це не те, про що б я переживав…
Гроші не були для мене проблемою. Завдяки Антону, ми колись навчились гарно заробляти. Гроші не проблема для тих, хто не робить з цього проблему. Все просто.
Але я таки досяг дна, без всіляких мабуть.
- А Наталя нічого така – раптом видала Карина – гарненька.
Це був той момент, коли я пожалкував, що зміг вибратись з полум’я. Серйозно, ви нічого в житті не бачили, поки жінка, котру ви любите, і котра любить вас, не дізнається про іншу жінку в твоєму житті. І те, що це було до вашої зустрічі не грає ролі для неї. Для нас, чоловіків, це той момент, коли ти б хотів зникнути, бо ти не знаєш, що зараз буде. Ти готовий обіймати її, терпіти все, що вона скаже в твій адрес. Ти розумієш, що заслужив.
А от коли вона після такого замовкає…
Тоді ти вже й був би радий, почути її істерику. Коли жінка мовчить, вона… Чорт його знає, що в неї тоді в голові. Може там план помсти, або траурний процес зв’язаний з погребінням її почуттів до тебе. Однаково, ти не знаєш цього. Ти не знаєш, що твориться в її милій голові. І це лякає…
- Перестань – м’яко сказав я.
- Чому? – запитала вона.
- Тому що ти теж не свята – спокійно відповів я – я ж тебе ні про що не розпитую.
- Я хоча б не приховую свою ревність…
По її щоках котились сльози. Це неприємно. Ти можеш бути правим, але в цій правоті немає змісту, якщо вона плаче.
- Через що ти плачеш? – запитав її.
- Не знаю…
- Знаєш, просто не кажеш…
- Мене бісить, як вона дивиться на тебе. Мені все одно, трахай кого хочеш, але я не хочу, щоб на тебе бодай хтось дивився так, як дивлюсь я…
Я міцніше притиснув її до себе попеченими кінцівками. Я знав, що її переповнює багато почуттів. Крім простої ревності. Це Карина, вона може бути незвичайно ревнивою, проте її сліз не буде видно. Тут щось не те. Може б я і зрозумів її, якби не намагався постійно вбити в собі будь-які емоції алкоголем (наркотики я вживати не міг, сильні галюцинації та бедтріпи).
Але я не бачив цілої картини. Мені було не до того. Проблеми і далі сипались на мене… Нічого не змінилось… В кращу сторону це точно. Над Лілею і далі висить мітка, катастрофа врешті сталась і забрала життя двох людей. Може ще хтось десь помер сьогодні вночі. Я й далі не знаю, що тут робить мій брат і чи тут він взагалі. І клятий Едик з його духами та проклятим будинком. На тих людях ще не було мітки, але якщо бодай хтось з них помре, прокляття спрацює, як ланцюгова реакція.
- Мені страшно за тебе – говорила вона – ти знову вліз в щось…
- Я справлюсь – впевнено сказав я. А чи справлюсь?
- Тому ми не можемо бути разом – докірливо сказала вона…
- Перестань – я з болем в спині повернувся до неї спиною – не додавай мені головного болю.
- Глянь, на що ти перетворився! – скрикнула Карина – за кілька днів ти зруйнував своє життя! І заради чого?
- Це востаннє – пообіцяв їй – просто зараз все складно…
- Це завжди востаннє, і це завжди складно – холодно відповіла вона.
- Цього разу все інакше – сказав я.
- Ти і це казав…
Вона пішла до вікна. Взяла те, що залишилось від моїх сигарет і закурила. Мені теж хотілось. Я спробував піднятись. Відчував я себе наче прибитий до хреста. Але от в моєму випадку з цвяхами вийшов перебір: їх просто забагато. Так от, я піднявся, поволі підійшов до неї. Обійняв ззаду, поцілував в плече. Зашепотів на вухо:
- До кінця наступного тижня я повернусь з тобою в Київ… Якщо ти хочеш, звісно…
Вона кілька секунд мовчала. Вона вдало тримала злість на мене. Тоді розвернулась до мене лицем. З її очей лились сльози.
- Хочу – тихо сказала вона – хочу, щоб ти більше ніколи не тікав. І перестань трахати ту відьму!
- Ти теж – погодився я.
- Перестати трахати ту відьму? – зареготала вона.
Я посміхнувся. Карину швидко відпускало.
- Ти зрозуміла, про що я…
- Міг би й не казати – вона потягнулась своїми губами до моїх.
Знаю, про що ви думаєте: як ми змогли стільки років протриматись, і не розбігтись. Як можна закривати очі на все. Як можна стерпіти присутність інших людей в житті одне одного. Раніше я б теж дивувався. Але з часом розумієш, що між фізичною і духовною близькістю є вагома різниця. І вибір був очевидний. Пережити всі образи просто – не буває відносин без конфліктів. Ми не могли належати одне одному. Ніхто так не може. Це лише ілюзія. Різниця в тому, що ми це знали…
І не ускладнювали.
ID:
611167
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.10.2015 10:06:33
© дата внесення змiн: 23.11.2015 15:08:29
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
