Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Luka: З історії Сульжина - ВІРШ


Luka: З історії Сульжина - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




З історії Сульжина

Luka :: З історії Сульжина
З історії Сульжина Про давню і незвичайну історію невеличкого села Сульжин, що заховалося у заводях річки Хомори на перехресті вузеньких доріг у глибині Поділля місцеві селяни знали завжди. Таємничі історії про підземні ходи часто підкріплювалась знахідками їхніх залишків. Хтось розповідав, що ці ходи сягали далеко за межі села, попід річкою Хоморою, на десятки, а то й на сотні кілометрів. Певно, старожилам було від кого ховатися і шукати під землею прихистку. Ось і сама назва села красномовно говорить про присутність на цих землях тюркських народів: чи то монголо-татар, чи турків - бо у перекладі з тюркської слово «сул» означає «мокре місце». І якщо додати арабське «джин» (міфологічна істота, що може набувати різного вигляду), то ця нехитра компіляція дає поняття на кшталт водяного чи болотяного, що є близьким до істини, бо Сульжин обступили з усіх боків як не річки, то болота. А ще в історичних документах Сульжин згадується як Шубринці, що можна читати як "Сьбьраньць" - збірна ріка, з'єднання декількох приток. Є у села і своя легенда про страчену дівчину, яка хотіла попередити козаків про ворожу навалу. Але писана історія не давала про себе знати. Найдавнішу з писемних згадок вдалося знайти в «Історико статистичному описі церков і парафій Волинської єпархії» М. І. Теодоровича, написаному в 1893 році. На 533 сторінці третього тому п’ятитомної праці читаємо: «с. Сульжин при річці Хоморі, волості Сульжинської. Село це колись в часи татарських набігів було укріпленим містом; з усіх боків оточене топким болотом…». Отже, село колись (залишилося з’ясувати, коли саме) було волосним центром, укріпленим містом! І нижче, в коментарях знаходимо: «Село Сульжин, як маєток княгині Марії Семенівни Рівенської і її чоловіка, князя Семена Васильовича Несвіцького, у спадок дісталося (…) кн. Костянтину Ів. Острозькому, згадується в акті від 4 травня 1515 року, - в якому король Сигизмунд І підтверджує князю Костянтину Івановичу Острозькому право на володіння маєтками, що дісталися йому у спадок від бабці його дружини - княжни Марії Семенівни Рівенської і її чоловіка, князя Семена Васильовича Несвіцького.» Отже, 1515 рік – підтвердження права спадку волосного містечка Сульжин князю Костянтину Івановичу Острозькому (1460-1530). Марія Семенівна Рівенська (Несвіцька) володіла цим маєтком і князювала з 1481 по 1518 рік. Зважаючи на те, що перше поселення виростає у волосне містечко щонайменше за кілька десятиліть, то можна з упевненістю говорити, що у кінці ХV століття Сульжин уже існував. Є в його історії чимало таємничих і майже детективних сторінок. Так, серед маєтків, переданих у спадок, в акті 1515 року знаходимо: «et in districtu Polonensi bona dicta Schulzineze». Schulzineze, це і є Сульжин. Після смерті князя Костянтина Острозького (1530 р) маєток дістався його сину - Іллі, який, як і його батько, боронив свій край від татар, воював з Москвою, спорядивши на цю війну найкраще військо. З 11 років Ілля виховувався при королівському дворі Сигизмунда І і одружився з красунею Беатою Костелецькою - покоївкою королеви, донькою старої коханки короля. Кажуть, що, буцімто, через насмішки і образи з приводу цього шлюбу і наступила його передчасна смерть. Обставини її і справді були дуже загадковими – він помер 19 серпня 1539 року, усього за кілька місяців після весілля. А ще за три місяці у Беати народилася донька – Гальшка Єлизавета Острозька, незрівнянна краса якої і трагічна, сповнена дивовижних подій доля до сьогодні захоплюють не лише істориків, а й літераторів і художників. ЇЇ називали і найгарнішою жінкою Європи, і «чорною княгинею», бо не один чоловік поплатився життям за спробу мати її за дружину. Навіть існує припущення, що її перший син, відібраний у неї, не хто інший, як Северин Наливайко, народжений від Дмитра Сангушка, якого також називали першим красенем і лицарем на Русі. Він закохався в Гальшку, приступом взяв замок в Острозі, де вона жила, і обвінчався з нею всупереч волі і її матері, і опікуна – самого польського короля, за що дуже скоро поплатився життям, бо був страчений на очах 14-річної дружини. У 18 років, ховаючись у домініканському монастирі Львова від переслідувань Лукаша Гурки - пристарілого воєводи, якого король обрав їй за чоловіка, Гальшка обвінчалась з Семеном Слуцьким, котрий також скоро помирає за загадкових обставин, і Гальшці, як підтвердження його смерті, передають його відрубану руку. Гурка, знехтуваний і ображений, вивозить молоду дружину до Польші, саджає її, одягнуту в маску, на 14 років у в'язницю Шамотульської вежі. Не менш трагічною була доля і її матері, яка вдруге вийшла заміж за воєводу Альбрехта Ласського, на 21 рік молодшого від неї, який згодом змусив її переписати на нього усі свої статки а її саму ув'язнив у Кежмарському замку. Та повернемося до нашої історії, хоча такі деталі дають нам ключ для розуміння подій, що відбувалися в той час у Сульжині. В актах від 1534, 1539, 1543, 1546 років село згадується під назвою Шульжинець. Правда, згадки ці пов’язані зі скаргами, писаними королю Сигизмунду І князем Кузьмою Івановичем Заславським про «кривди і шкоди великие», котрі причиняються його маєтку у Вербівцях «от замка князя Иліи Конст. Острожскаго Шульжинец». Ще одна цікава згадка – замок у Сульжині. А ось підтвердження його будівництва - запис, датований 28 квітня 1534 року: «уславши моцно, кгвалтом слуг и подданых своїх у пущу его Вербовецкую, велел дерево рубати на будову замку свого Сюльжинецкого и тую дей пущу его на корен сказили и опустошили». Отже, князівський замок - був. А це запис від 27 квітня 1539 року «о том, что его, князя Иліи, люди волости Острозское и замку Шульжинскаго у пущу его Жеславскую моцно, кгвалтом уеждчают и дерево бортное с подписию … рубают и быдло и овцы свои у тую пущу его угоняют и огнями там кладут и звер оттоль вынуждают и шкоды великие там ему делают». Тепер ми розуміємо, чому село Сульжин удостоїлось руки короля Сигизмунда І, який пише княгині Беаті Костелецькій-Острозькій (1515-1576) у 1543 році: «Жаловал нам князь Кузьма Иванович Жославский о том, штож дей боярин твой, Тонковидович землю влосную боярина его, на имя Вербовцы безправне за себе забирают и кгвалтовным обычаем то пашет и збожя там на себе сеет и тепере то жати хочет, и дерево бортное с подписами казят и мед крадут. К тому дей еще став еси свій Шульжинский засыпала к берегу тогож боярина его Вербовецкого, село и сеножати дей еси его подтопила, а ты дей того ставу роскопати не хочеш, а ему в том кривда и шкода немалая ся деется.» В свою чергу у 1546 році княгиня Беата Острозька жаліється королю Сигизмунду Августу, що князь Кузьма Іванович Заславський «у бояр ее Шульжинских, Левона, а Сенка Лынковского землю ее влостную, которую они з давних часов держали, кгвалтовне з моцы их вынал». Остання згадка, яку дає Теодорович у своєму описі про Шульжин Шульжинської волості як маєток князя Яноша Острозького, датується актом від 1604 року. Зокрема, у ному йдеться про спустошені і спалені татарами у 1589 році села і містечка Шульжинської волості Луцького повіту… Про цей період в історії Сульжина написано і в «Географічному словнику королівства Польського та інших славянських земель», виданному у 1890 році у Варшаві. Зокрема, у томі 11 на стор 578 йдеться про Сульжин, який фігурує у документах як Sulzyn, Sulszynce (1570 р), Sulzincze (1577 р), Szulzynce (1583 р), Sulzynce (1589 р), що розташований на ріці Хоморі за 22 версти від Заслава та 150 верст від Житомира поблизу поштового тракту між Костянтиновом та Заславом. Лісиста місцина, на якій розташований Сульжин, описується ще як низька, мокра і багниста. Ще згадується про колишній замок, від якого й сліду не лишилось. І найцікавіше, що дає уяву про розвиток і структуру Сульжина - поборові реєстри, за якими князь сплачував за містечко податки. У 1577 році йдеться про 24 ринкових доми (отже, тут велася неабияка торгівля) і 19 вуличних домів, а у 1583 році – вуличних домів уже 29, ринкових – 12, убогих (халуп) – 36, що підтверджується записами у інвентарних книгах князів Острозьких. У ці часи Сульжин (Сульжинці) належали до Луцького повіту і перебували у володінні князя Василя-Костянтина Костянтиновича (1526 (27) – 1608) останнього з найвидатніших представників князівського роду Острозьких. Саме в його честь названо ним же розбудоване місто з дивовижною історією, Костянтинів (нині – Старокостянтинів), про яку ще і сьогодні намагаються нам розповісти залишки укріплень і веж… Багато зусиль і коштів доклав князь для розвитку освіти, культури, друкарства, літератури, очолив боротьбу проти церковної унії православних з католиками. Його резиденція - місто Острог - з 70-х рр. XVI ст. стала найвидатнішим центром культури і освіти не лише Волині, але й України. Саме він запросив переїхати зі Львова відомого друкаря Івана Федоровича (Федорова), який біля 1578 року вже видав у Острозі "Буквар" або "Азбуку". Приблизно в 1576 стараннями Василя-Костянтина Костянтиновича була заснована в Острозі перша у Східній Європі вища школа, названа сучасниками Академією, на утримання і розвиток якої князь виділяв значні кошти. До Острога на його запрошення прибули для викладання, літературної, наукової і видавничої діяльності вчені не лише з України, а й з європейських країн, зокрема, з Польщі, Балканського півострова, Греції. Завдяки їх діяльності Острог у др. пол. XVI - перш. пол. XVII ст. одержав назву "Волинські Афіни". Дружиною його була Софія Тарнавська, з якою князь мав п'ятеро дітей: Івана (Януша), Костянтина, Єлизавету, Катерину та Олександра (згодом саме у володіння Януша буде передано Сульжин). Про все це мова ведеться не випадково, хоча і сам по собі факт заснування в Острозі першої у Східній Європі вищої школи, видання там книг першодрукарем Іваном Федоровим, перший церковно-слов'янський переклад Біблії, яка вийшла в серпні 1581 р і нині відома світу під назвою «Острозька Біблія», не просто значущий, а є свідченням надзвичайно високого рівня освіченості українців. Та повернемось до історії Сульжина. У ці часи до наших земель частенько навідувались європейці з різними місіями. Були серед них і такі, що описували і місцеві звичаї, і здобутки, і навіть складали географічні карти. Одним з таких послів був Антоніо Поссевіно, який видав книгу "Московия" (Moscovia. Vilnae, 1583), де пише: «Habent autem ii duces, qualis est Ostrogiae et Slucensis, typographias et scholas, quibus schisma fovetur». Зазвичай дослідники перекладають це речення так: «Деякі князі, як, наприклад, в Острозі і Слуцьку, мають типографії і школи…» Але найстаріша школа у Слуцьку (Білорусія) була відкрита у 1617 році. Давайте разом згадаємо про напис назви містечка, про яке йдеться у Поссевіно (Slucensis), та розмаїття написів, якими іменується Сульжин у географічному словнику королівства польського. До порівняння варто долучити і карту ще одного мандрівника - французького військового інженера і архітектора, картографа, історика і географа Гійома Левассера де Боплана (1600— 1673 рр.). Його «Опис України» - це окрема надзвичайно цікава тема, до якої варто звернутись кожному, кого цікавить українська історія. Так ось, на підставі власних вимірів, зроблених у 1639 році, Гійом Левассер де Боплан у 1647 році створив першу карту України (надзвичайно цікавий документ), де Сульжин позначено як Slusinieсz. Порівняйте усі ці написи – хіба не може мати місце припущення, що мова йде саме про Сульжин?! А отже це може свідчити і про те, що у Сульжині, приблизно в той же час, як і в Острозі, могла існувала школа. І, як стверджує один із дослідників історії Старокостянтинова Володимир Ганяк, «це мала бути не просто маленька школа при церкві, а школа як мінімум рівня тривіум, яка включає викладання граматики, діалектики і риторики». Одним із аргументів, хай і не надто вагомих, які можна поставити на захист цього припущення, може стати закріплення у місцевих назвах та мовних зворотах латинських слів, використання, як загальних означень, міфологічних та історичних імен, які демонструють надзвичайно високий рівень освіченості місцевих селян. До прикладу – всі старожили Вишневого знають, що таке ваканець - так тут називали вільне від посівів поле, яке не оброблялось, тобто, французькою - vacanc, слово широко відоме нині як вакансія (вільний, пустий). Цікаво пошукати етимологію і самої назви села - Хутери (саме так іменувалось раніше Вишневе). Не Хутори, не Хутір, а саме - Хутери. Якщо читати латиною, то huteri – це складова назв різновидів трав: аchillea huteri – тисячолисник; arenaria huteri – піщаник. До слова – саме під назвою Хутери-Сульжинські згадується Вишневе в описі Теодоровича. Дуже поширеними у вжитку були слова, які вважаються діалектними, але мають, насправді, латинське походження: оказія (occasion), церата (ceratus), фоса (fosse), гонор (honor), інде (inde). Чого варті такі загальні назви як пракседа (так до цього часу місцеві мешканці називають жінку чи дівчину, що сидить, склавши руки) – тут явна пряма аналогія з Пракседою (Євпраксією, коронованою імператрицею Адельгейдою) дочкою Всеволода Ярославовича, сестрою Володимира Мономаха, дружиною імператора Священної Римської імперії Генріха, що похована 09.07.1109 у Свято-Успенській церкві Києво-Печерського монастиря. Не можна виключати, що пошуки етимології означення святкового застілля нашими предками словом «бакус» приведуть нас до славнозвісного давньоримського бога вина Бахуса. Усе це припущення, але їх надто багато, як для співпадіть, і надто вони красномовні. Отже, версія існування чи не найдавнішої школи в Сульжині не виключається. І все ж, підемо далі сторінками документів. В інвентарі подільських володінь Януша Острозького за 1615 рік (цей документ зберігається у Науковій бібліотеці ім. Стефаника НАН України у місті Львові) на перших 14 сторінках описується Шульжинська волость, де йдеться і про місто Шульжинці (Шульжин), яке відділене від передмістя ровом з водою, через який прокладено міст, що веде до брами в місто, яке оточене шістьма баштами. У самому містечку зафіксовано 35 тяглих підданих, 50 осілих на волях та 15 підсусідків, крім того 2 мельники, 3 рибалки, 2 пасічники, 2 війти і соцьких, також 5 служок дворних. При цьому кількість димів – 136 (для порівняння – у 1583 році їх було 105, у 1577 – 72). В Шульжині також зосереджувався управлінський апарат та замкова обслуга. По всій волості нараховувалось 95 тяглих господарств, 160 новосілих, 66 службового прошарку (гайдуки, бояри, служки, побережники, мельники тощо), 67 підсусідських та 10 городницьких родин. Як бачимо, це чи не найяскравіші часи процвітання нашого краю. Процвітали, звісно ж, не всі. Крім того, де є чим поживитися, обов’язково знайдуться ті, кому дуже цього хочеться… Наступний запис, датований 1616 роком у Чернігівському літописі гласить: «Татаре стрибинскиї взяли Шулжинці и людей много набрали...» А ось так записано у 1617 році Острозьким літописцем: «(С КРОЙНІКИ БЕЛЬСЬКОГО РЕЧІ ПОТРЕБНІЇ ВИБРАНІ) …Перед стрітенієм господнім калга мурза з татари поважне в землю нашу вшедше мимо Любартов і Полонний, под Шульжинцами кошем стояли, Шульжинці спалили, аж сягнули за Оструга миль 12, коло Ляховець, і Янполя, і Жаславля, і Полонного брали і попалили і індей много із великою здобиччю до землі своєї вернулися.» Та навіть після таких набігів волость і саме містечко відродились, бо на 1629 рік у волості нараховується 168 міських та 263 - сільських дими. На 1632 рік у Шульжині знаходилося 55 волочних, 61 півволочне, 13 чвертьволочних господарств, 24 таких, що “поля не тримають” та 15 коморників та замкові слуги (бояри). Ми можемо лише здогадуватися, як і чиїми зусиллями давався такий досить активний розвиток та ще й на тлі постійних набігів татар... І сталося те, що мало статися - край, який терзали з усіх боків - плюндрували набігами татари, шматувала шляхта, зазіхала Московія - дав світу унікальне явище: вільне козацтво, до якого пристали сотні тисяч закріпачених, гноблених але нескорених людей, що у своєму прагненні свободи готові було віддати за неї життя. Нічого схожого світ не знав і не знає досі. Ми не станемо зупинятися на історії запорізького козацтва, ні на самій визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького – нехай її й далі вивчають і пишуть історики і дослідники, як хто вміє. Ми шукаємо згадки про Сульжин. І ось що пише про ці часи «Літопис Самовидця» - самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літератури, яка дійшла до нас без назви та імені автора і збереглася в списках, кілька з яких дійшли до нас (це чи не єдиний, як на мене, позбавлений вірнопідданського забарвлення не заполітизований погляд на події зсередини). Мова йде про 1649 рік – другий рік визвольної боротьби. «Зараз навесну, отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову з королем полским, затягши самого хана з великими потугами татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих полков было: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсунскій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, полк Животовскій, ботам козацтво звалося, аж и поза Дністром коло Галича, — и замков доставали, межи иними и Пневского замку за Надворною доставали, а тут волости усі городи, опроч тилко самого единого Камянца Подолского, аж поза Константинов Старій — в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей козацтво зоставало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся належало.» Як видно, і Сульжин не залишався осторонь цих подій. Більше того, одна з них, сумнозвісна, варта особливої уваги. Свідчення про неї знайдемо відразу у кількох джерелах. Хочу застерегти, що не кожному «самовидцю» повсталий народ бачився козацтвом. Комусь він був черню, комусь – гультяйством. Але нам важливі лише факти. Так ось, у книзі Самуїла Твардовського «Війна домова», надрукованій в Калуші у 1681 році, знайдемо цікаві і трагічні водночас згадки про Сульжин. « Фірлей (Адам Фірлей – польський воєвода, який замість М. Потоцького виконував обов’язки коронного гетьмана - примітка автора), пробираючись до Заславля із затяжним (від провінцій та повітів) військом, швидко довідався від «язиків» про козацького полковника Донця, який мав зі своїм прибраним полком ударити на нього, Фірлея, і, попередивши його, зайти до згаданого міста Заславля та уміцнити своїми козаками побережжя річки Горинь. Він нашвидку виправив проти того Донця Коссаковського з Суходольським (польські полковники - примітка автора) і при них Вспольського з п’ятьма легкими хоругвами, а сам зараз-таки рушив за ними слідцем. Дорогою, не доходячи Шубринець (пізніша назва: Шульжинці), вони знагла натрапили (бо було тоді дуже мрячно через туман) на Донцевий табір, перед яким справляла якесь чарівництво, гарцюючи, його сестра і, пророкуючи, кричала на нього: «Відходь, брате, відходь, бо не здержиш!» Цим чародійством вона застрашила йому серце, а ляхам вселила хіть до відваги, так що вони вдарили на той табір і розірвали його, а самого Донця з іншими загнали в місто Шубринці. Вони позабирали всі таборові користі, а, піймавши згадану чарівницю з її товаришкою, повтинали їм шиї і відійшли до свого обозу, поставленого перед згаданим містом Заславлем». Дещо по іншому описує ці події також їх сучасник польський поет М. Кучкаревич : «Полковника Донця послано до Заславля, щоб осадити там нове місто і боронити переправи через Горинь. Його сестра пробувала щастя в герцях і дуже покладалася на чари, бо їй не повелося. Вона гукнула на брата: «Швидше відходь, бо тут чекає на тебе страта...» Після того її порубано. Поляки вдарили на козацький табір, який стривожився, і вибили з нього козаків. У таборі захопили козацьку чарівницю — Солоху, принаймні вона видала себе за таку, її піддали тортурам, під час яких вона спала (свідчення того, що була стара), потім спалили. Коли її палили, вона твердила тільки одне: «Отож тобі». Певне, була вже несповна розуму.» І ще одна цитата з листа київського воєводи Адама Киселя до канцлера Ю.Оссолінського, датованого 12 червня 1649 року (Документи про Визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. Київ,1965). "Сам Хмельницький біля Маслового Ставу, під Білою Церквою стоїть з військом своїм і з ордою… А тим часом по-торішньому з Козаків запорозьких маючи полковників приданих при собі, плебс поки той зачаївся, куштує з військами нашими щастя і відправляє прелюдію. Уже тоді було кілька зіткнень. Перша Суходольського у Ташках, і там їх кількасот убив, бо містечко висікли. Потім той же п. Суходольський йшов до Шульжениці, де 18000 було того згромадженого покозаченого гультяйства, і там щасливо звів битву і табір проламавши з кільканадцятьма хоругвами розгромив їх, де дві або три тисячі, армати взяв, кілька тисяч коней живцем набрав. Потім п. Порський напавши своїми кількасот убив.» (Переклад зі старопольської В. Бендюга). Картина вимальовується досить сумна. Очевидно одне – біля Сульжина відбулася кривава битва, у якій загинуло кількасот козаків. Знаходить своє підтвердження і легенда про страчену дівчину – сестру козацького полковника Донця. Отже, десь тут усіх їх має бути поховано. Зразу ж спадає на думку досить високий пагорб над ставом, який називають могилою. Кажуть, що там і справді є поховання. Поки що могила мовчить. І світ більш як на 150 років ніби забув про Сульжин. А для козацьких душ тут кращого місця не знайти… Та повернемося ще раз до опису Теодоровича, в якому йдеться про сучасні йому справи церковні, зокрема, про побудовану в 1887 році на кошти прихожан церкву святого Архістратига Михайла: «Деревянная, на каменном фундаменте, покрита жестью». Але копії метричних книг, які зберігаються при церкві, датуються ще 1839 роком, сповідні відомості починаються з 1825 року, а опис церковного майна – з 1806. Збереглася на той час і ветха церква, скасована у 1887 році. Пише він і про Хутери-Сульжинські, підсумовуючи усе спільним записом про кількість прихожан і дворів у Сульжині. До слова, прихожан у 1893 році було 935, римо-католиків – 40, євреїв - 48. А ще у Сульжині на той час було однокласне училище Міністерства Народної Освіти, розташоване в громадському домі. У 1890 році в ньому навчалось 39 хлопчиків і 5 дівчаток. Крім цього, була ще і жіноча церковно-приходська школа, розташована, як пише Теодорович, у Волості. Отже, не можна виключати, що ці школи вели свій літопис ще з тієї, до козацької доби часів князювання Костянтина Острозького. Сульжинські старожили ще пам’ятають останню школу у Сульжині – початкову, в якій у 30-х роках минулого століття навчалося кілька діток. Нині Сульжин живе звичним для цих країв сільським життям.

ID: 610814
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.10.2015 12:57:01
© дата внесення змiн: 04.08.2017 12:46:01
автор: Luka

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (402)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

koshins, 21.10.2016 - 13:08
Гарна, цікава і кропітка робота на 5+
 
Luka відповів на коментар koshins, 23.10.2016 - 08:40
Рада, якщо сподобалось. І сам пошук інформації не менше цікавий
 
Вільшанка, 24.03.2016 - 06:22
Я теж так думаю)
 
Luka відповів на коментар Вільшанка, 01.01.1970 - 03:00
Рада співзвучності. Щасти Вам.
 
Вільшанка, 22.03.2016 - 07:53
Ви праві, Катерино, "з байдужості", як це не гірко визнавать(((
Але ж є й такі,як Ви! - небайдужі, і це радує, дуже!
flo26
 
Luka відповів на коментар Вільшанка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Вільшанко, за тепло і співзвучність. Певно, усе, що ми робимо, потрібно в першу чергу нам самим, якщо нам навіть здається, що ми щось робимо для когось.
 
росава, 24.01.2016 - 13:44
Цікаво, на документальній основі.Я теж пробую дізнатись про своє село., але важко назбирати архівних матеріалів.Це вдячна справа для майбутнього. Успіхів! hi 12 12
 
Luka відповів на коментар росава, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Мені самій було цікаво. Та самі сульжинці поки що про це не знають.
 
yaguarondi, 03.10.2015 - 15:05
Яка ж земля наша славетна... Жаль мало було в неї славетних літописців... Маємо багато історичних подій, про які можна тільки здогадуватись.
А сульжинцям є чим пишатися! give_rose 16
 
Luka відповів на коментар yaguarondi, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Все - так. Але сульжинці про це ще не знають) Шкода, що раніше історію замовчували цілеспрямовано. А зараз - із байдужості.
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Нові твори