Я ім'я твоє вголос малюю
І до нього торкаюсь вогнем .
Із тобою, мов рівня, воюю,
Де ти, рай мій весняний, тепер?
Уночі крізь тумани і зорі
Напишу твій останній портрет.
Чи це ти…?Подарунок від долі?
Не закінчений ще силует.
Я ескізи не рватиму нині,
Бо боюся, щоб втратити слід.
Чи це ти…?Порятунок снодійний
Миготливий, оманливий сміх.
На портреті осіннім, мов зблідла,
Бо безбарвні стають без душі.
Чи це ти…? Квітка-папороть світла
Розквітаєш на серці моїм.
Я ім'я твоє вголос малюю
І зірками квітчаю твій лик.
Чи це ти…?Та з котрою воюю,
Чи це ти…?Чий цілую я слід.
Ви мене анітрохи не розчарували цим)
Музика іноді буває кращою музою, аніж люди. Хоча...чому іноді? Майже завжди)
Прошу! Для хороших і талановитих людей щирих слів не шкода!)
Навіть слів не вистача,
Мені дар мови відібрало.
Хто ж те дивнеє дівча,
Котре натхненням стало?
Хто б дівча те не було,
Вийшло надзвичайно,
Гучні оплески долонь,
Для Вас звучать негайно))
Сподобався Ваш вірш) Дуже-дуже гарно)
Сновида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Розчарую, натхнення зазвичай приносить музика, а не люди. І дякую за такі Ваші щирі слова.