Незабутнє
Біля „Козацького“ готелю
Струмиться кров іще жива,
Поряд палаючої стели
Хлопчина в рупор гімн співа.
Стріляє снайпер без зупину
У вочі гарних й молодих,
Від кулі дід прикрив дівчину,
Всміхнувся, зойкнув і затих…
Біжать з фанерними щитами
По Інститутській юнаки…
Аж знизу до верху рядами
Тепер отут лежать вінки…
А на Грушевського тітушки
В повстанців палять з-за кущів,
Волає брат на білоруськім,
Дрючком закрився від „мінтів“.
До лазарету Кошулинський
Носить скалічених хлоп’ят…
Шаліє шабаш беркутівський,
В ґаблях кремлівський автомат.
З Ради паскуди-депутати,
Немає місця для клейма,
Стали залякано тікати
Геть, від обдертого керма.
Чкурнув гарант із Межигір’я -
Тупак, донбаський порожняк…
Зосталась гнидо-камарилья,
Не можна витруїть ніяк.
Тяжко подумати, в’явити,
Як янголи цей глум знесли…
На мармурі червоні квіти,
Мов біль і радість, проросли…
Їх подвиг з пам’яті не згине,
У душах житиме, в піснях…
До серця казкою прилине
Здобута слава у боях.
15 вересня 2015 року
