Останній день весни розбив єдину мрію
Вона була маленька...Але все ж таки
Він дарував надію...Надію,
Що все буде навпаки.
Я в спогади поринув і не знав що буде
Хотілося закритися від всіх
Я думав,що про мене не забуде
Пачаль,журба і навіть сміх
Хотілося закритися від всьо:
Хотілося закритись від людей
І в тій журбі несамовитій
Не бачить тих поранених очей
Хотілося відкрити душу і кричати
Кричати так,щоб світ мене почув
І лиш одного я хотів бажати:
Щоб світ про мене не забув
І в тому крику,що мов несамовитий
Рвався на волю їз моїх грудей
Він говорив про душу ту розбиту
Яку я бачив сотнями ночей
Яку я бачив і вже не забуду
Вона щоночі викрадатиме мій сон
Вона мене,мов вічного приблуду
З собою забиратиме в полон
І в тім полоні,в вічному смерканні
Я буду бачить лиш тебе:
Чарівну...Але у зітханні
Вона мене вже бачить не буде
Та все одно,коли я засинаю
Це все повторюється знов і знов:
Вона приходить й забирає
Мене з собою у полон
І так завжди...В розчаруванні
Я більше не побачу постаті краси...
Такий він був,той день останній
Останні день чарівної весни
Придивись:є описки! 
