Брешу собі, що не сумую,
Брешу собі, що не сумна.
І так давно вже не малюю,
Бо я безмежна і пуста.
Я ніби добре так живу,
Не знаю горя, зла, біди.
Читаю, дихаю, пишу,
Хоча стривай. Зажди, зажди!..
Та ні. Іди. Без тебе класно;
Я знов малюю марафет.
В душі безхмарно. Тихо. Ясно.
Давно згорів вже наш намет.
Хоча чому роблю помилки?
Пишу я літери не ті.
Чи може, треба нам горілки?
Куди чуття подіти ці?
Здається, ніби нещодавно
Ми просто тихо поруч шли,
І щось казали так забавно,
Та всі думки ці відійшли.
Куди поділось це прокляття?
Зі снігом разом цим розтало?
Куди поділось це багаття,
Що серце часто припікало?
Мабуть, усе розвіяв вітер
Тих необхідних дивних змін.
Мені би треба інших літер,
Щоб не залишитись із ним.
Та десь іще горить вогонь,
Багаття пам'яті палає
Від недоторканих долонь,
Мабуть, тому і не згасає.
5.05.14