Останнім часом лють бере, не знаю навіть як сказати!
Подивишся – там наших б’ють! А хтось поїхав у Карпати…
У бліндажі на каремат, одні, консерви розкладають,
а інші в клубі, між столів, французьке пойло розливають.
Хтось тисне газ з останніх сил, рятуючи нас від гармати,
а хтось залив собі бензин, щоб ввечері всіх розважати…
Одні майструють «льожку» в полі, з брезенту, криючи гіллям,
а інші, якось мимоволі, кермують джипом з похмілля.
Хтось спить в окопі після бою, прижав до грудей автомат,
а хтось із клубу йде до дому в руці із пляшкою «Bolgrad».
Одні повзуть поміж руїн, свій піт стираючи із лоба,
а інші лізуть поміж стін, бо б’є «асфальтная» хвороба.
Так і живемо, ми й вони… У нас однакове здоров’я,
у нас однакові роки, хтось з Чернівців, хтось з Приазов’я.
У нас однакові батьки, так само бідні і багаті…
Та не однакові думки і душі різнії – не ватні.
На цю ж тему є вірш Артура Сіренка "А я на війні".
