Тебе не турбує безсоння?
Бо мене щось болить до дурі.
Я не побачу тебе спросоння.
А тобі не бувати у моїй шкурі.
Я не читаю книги. Мене дістало.
Все менше думаю про цензуру.
На то́бі сто́впом життя не стало.
Кому я брешу? Собі. Як дурі.
Ти мокрим рушником забиваєш душу.
Мені б на тебе забити. Буквально трішки.
Щастя нема? Так я горя побільше вкушу.
Дайте втравлюсь, щоб не повзти до Америки пішки.
З пам`яті тебе не виведу ні мертвим ні живцем.
Хай амнезія мені поможе. Амінь.
Ти не станеш поруч, не будеш моїм плечем.
Мої почуття, дорогий, потруси та вспінь.
Постаратись відвикнути? Милий жарт.
Ти мені, як останній зуб.
Прорізаєшся – все: потоп, пожар.
А без тебе…Ну, загалом, я-труп.
Зараз я - пас , відбій, може, баста й вето.
Я ноги в руки і йду в підвали.
Почитаю, як порятує Гензеля Гретель.
А, може, загублюсь вкотре в своїх серіалах.
А, може, сьогодні не встану з ліжка.
Скажу, що влітку занадто зимно.
«Ужас»- твоя незабутня фішка.
Далі не буду. Знаю. То надто інтимно.
Занадто, бо мені в кайф писати помилки́.
Занадто, бо я, «твою мать!», загнуся.
Занадто, бо я б поломила усі гілки.
Занадто. Дай мені сили, і я… Клянуся.
