..Та допоки життя – нас до Світла ведуть Прометеї
І дорога до щастя – лише у святій боротьбі...
stawitscky "Ровесникам"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599673
Не обрати нам час...
І не вибрати місце, країну..
Доля нас закидає,
дорогу вказавши одну.
Ми йдемо.. Бо що ще?
....ранить вибір осколком руїни..
Та життя все ж одне -
і затято ведемо війну…..
знов щодня із собою,
й страшним нігілізмом епох!
..Може б краще «вели́»?! -
грішно втома уже проступає..
І свердли́ть думка: «Чи ж
не втомився ВІД НАС іще бог,
як самим у собі
все затишшя й спокою немає?!»…..
Але ж й сил вже нема
серед темряви бачити зірку,
що так тьмяно мигтить
від натуги прорвати пітьму…
Та вона ж провідна!!...
Як без неї?....підкралось щось згіркле..
І тремтить Прометей,
волю давши за краплю вогню….
Двоголовий орел*
ще терзає безпомічну плоть…
Та тріумф цей не вічний –
нагострені стріли Геракла*.
…Не обрати країну
і час… Та окови збороть
нам дано! ....від богів,
яким світу людського забракло...
......................................................................
*Двоголовий орел - тут як символ, герб країни;
* Стріли Геракла - згідно міфу саме Геракл вбив стрілою орла, звільнивши Прометея від мук.
Я не заперечував його права на сум, я здивувався твоєю реакцією на цей вірш. Він ностальгує у ньому якраз не за молодістю, а саме за "родіной", яка так гарно його годувала дешевою ковбаскою, це кардинально різні речі. "Родіной", яка нищила таких як Стус чи Івасюк, зате лишала отаких "ковбасників". Через таких "сумуючих" за комі-раєм у нас руїна і війна, через них - була вчасно не розірвана пуповина з усім ворожо-совково-російським, що тепер брудною лапою тягне нас за собою у прірву. У нас десятки гинуть щодня, щоб вирватися з його полону, а пан "сумує" і далі за ним, й тихенько кляне тих, хто позбавив його світлого комуністичного майбуття з дешевою ковбаскою. Вибач, проте я не можу мовчати і толерувати таке, бо кожен такий "ностальгійник" - це плювок в світлу пам*ять найкращих українців, які загиблі й далі гинуть від рук його оспіваного совка.
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я розумію твою емоцію! ...та не хочу розбирати чужий вірш, копатись в рядках, між них, вишукуючи заперечення, виправдання чи відповідь на твої враження. Без сумніву це все, що ти кажеш є. Та моя реакція якраз така, бо хотілось показати, що розуміти оці слова "боротьба", "світло", "праця" можна по-різному, і якщо не надавати їм ідеологічно-кривавого забарвлення, то самі по собі вони не несуть нічого дешевого і скособоченого, навпаки! Люди слабкі, Тарасе. Ними вертять, їх втягують в політичні розборки...а нам всім насправді хочеться просто спокою..щоб займатись простесенькими речами: ходити на закупи, готувати рідним смачну вечерю, тихо радіти маленьким успіхам тощо. І скажи, чому я маю шукати причини смертей і хаосу у віршованих рядках симпатичної мені людини замість того щоб погомоніти про щось добре, таке що об"єднує нас - про любов, про біль, про сум... У нас десятки гинуть і ще крові буде...бо НАМИ вертять...нас і далі дурять як колись ковбасою, та тепер іншим - цінностями, патріотичними ідеями... І не той хто заримував тут свою маленьку емоцію в цьому винен. І не мені шукати причину!
Ти вибач, коли що не так Ти чоловік - ти бачиш це інакше, я розумію. І я не маю сил до таких довгих розмов....давай просто поцілую в щічку і пригощу пирогом яблучним - принаймі він у мене добре виходить А про вірш, що мене надихнув - це до пана Ставицького - я його шаную, і насправді це нечемно ось так копатись в його думках без нього
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...то не я, Янусю ..то щось таке написалось
Якщо чесно, дякую, приємно дуже! Та на таке мудре мене лише кілька людей здатні надихнути, розворушити, підштовшнути! Майстер Ставицький один з них
Емоційно, Мар`яно, щирість відчувається в кожнім слові...от лише я би не посилався на вірш, в якому якийсь пан ностальґує (мабуть, це вже невиліковно) за своєю комуністичною "родіною" і ковбаскою по рубль двадцять
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тарасе за твій коментар і висловлену думку
..та я трішки інакше все відчуваю - буття дуже часто визначає свідомість...хто знає якою була б я живучи в той час... проста людина просто прив"язується, звикає до способу життя, який так часто вона не вибирає! І за чим ще ностальгувати як не за своєю молодістю, як не за своїми роками енергії, праці, мрій і прагнень. Кожен має право на свій особистий сум!