Болить за рідний край, о, як болить!
За те, що його тіло покремсали,
Що честь і гідність у крові скупали
Сини колишні. Де їх совість? Спить.
Болить за того кожного бійця,
Що його смерть взяла на полі бою,
Керована кремлівською рукою
І церквою московського жерця.
Та рана кожна воїна… пече,
Котру нанесла озвіріла зграя.
Ті сльози серце тиснуть обручем,
Що їх вдова і сирота пускає.
Болить отой без миру «Мінський мир»
І те, що хтось на бідах руку гріє,
Коли беруть солдата у ясир,
Коли пускаєш крик, а він… німіє!
Та вірю, прийде світло до вікна.
Пролиту кров.. Дніпра омиють води.
Засяє сонце – слави і свободи!
Хто сіяв смерть – пожне її сповна.
Республіки Донбасу Україну не чепляють. То хай припиняє окупацію, йде до себе і робить що хоче: докрадає останнє, ріже один одного, майданить і т.п. - заважати ніхто не буде.
Звідки вони взялися, ці республіки, і хто за ними стоїть? Мені хочеться відрізати ці частини землі від України, чесно кажучи. Ідеї там своєї немає. Хіба що - хапай і владарюй (у місцевих). А Московія рада вносити дисбаланс в розвиток України і цілого світу.
Та вірю, прийде світло до вікна.
Пролиту кров Дніпра омиють води.
Засяє сонце – слави і свободи!
Хто сіяв смерть – пожне її сповна
Щемний...патріотичний вірш треба вірити в краще, бо інакше, як жити...